вівторок, 29 травня 2007 р.

Ноктюрн

Цей вірш потребує певної передмови. Річ в тому, що повідомлення про наявність на північному полюсі Сатурна величезного шостикутного утворення з'явились в Інтернеті наприкінці березня. Під їхнім впливом восьмого травня був написаний "Ноктюрн", що підтверджується часом розміщення вірша на сайті "Поетичний Майстерень" - http://maysterni.com/publication.php?id=11835
Двадцять дев'ятого травня на "Кореспонденті" - http://www.korrespondent.net/main/192127/ - з'являється інформація про дослідження Мітчелла щодо того, що цей гескагон може бути музичним посланням Сатурна. Який дивний збіг! А якщо це послання дійсно виявиться ноктюрном, це буде взагалі ФАНТАСТИКА :)))

Коли в нестерп органіки виття,
на сурмах двигунів заграй ноктюрна
в руїнах кристалічного життя
на шестикутних полюсах Сатурна,
загвинчених по саме небуття
туди, де навіть електрони вільні
робити з атомів передчуття
думок, по-магматичному повільних,
але таких, що пам‘яті меандри
ворушать, в небо розпочавши мандри,
і проектант сатурнових кілець
вдягає кришталевого скафандра.

Задзеленчить спіраль невороття
в прозорому до музики безсонні,
все там розпочинаючи з нуля,
де висять небеса за ліком сьомі,
і де, втрачаючи уламкам лік,
колишній світ лягає на поля,
а хмари видихають тихо сніг,
щоб кристалізувалася Земля,
відроджуючи суть усіх легенд.
І вірячи, що ранок оживе,
ядро найкрижанішої з планет,
неначе айсберг, по Дніпру пливе.

Органіка ж, у валяне взуття
убравшися, щовечора й щомиті
зсува кристали, ці чернетки квітів,
в неоковирні білі кучугури
та й, вихиливши склянку палітури,
тужливо підвиває: „Ой, моро-о-оз!..”
Але всередині її натури
багатокутників зростає стос,
вкарбований в молекулярну вроду.
І ось дитина – добрий жарт природи –
до темного вікна зробивши крок,
в ніч дивиться крізь паморозь зірок.

А десь в кав‘ярні, вже не за готівку,
зненацька опуска сумний гарсон
сатурнових кілець стару платівку
на антикварний грамофон.

Олексій Кацай

Сатурн: гігантський шестикутник є музикальним посланням планети

Відставний кріптоаналітик британських ВПС і композитор Томас Мітчелл, вивчаючи архітектурні особливості Росслінської каплиці – пізньоготичної споруди в Шотландії, припустив, що дивне явище, яке астрономи спостерігають біля північного полюса Сатурна і яке отримало назву «гігантський гексагон» (шестикутник), є музичним посланням планети, повідомляє Корреспондент.net
Томас Мітчелл досліджував в Россліні геометричний візерунок, який утворений за допомогою 213 кубиків на одній з арок каплиці. В процесі вивчення він прийшов до висновку, що це – оригінальний нотний запис XV століття і для того, аби прочитати її, Мітчелл використав фізичний феномен під назвою «фігури Хладні». Цей феномен дозволяє візуалізувати стоячі звукові хвилі в твердому тілі і дані кіматики – дисципліни, яка була вигадана науковцем Гансом Енні для вивчення розповсюдження хвиль в різних середовищах.
В результаті досліджень композитору вдалося встановити звукову та тональну відповідність кожному кубику з Росслінської каплиці. За підсумками дешифрування Мітчелл реконструював музикальний твір, який назвав «Росслінським мотетом». Він розпочинається з ноти «сі», а саме цю ноту колишній кріптоаналітик бачить в гігантському гексагоні Сатурна.
Мітчелл додає, що якщо геометрична фігура в Росслінській каплиці отримана таким саме чином, яким утворився шестикутник на Сатурні, тобто за допомогою вібрації та звука, то це значить, що Сатурн буквально співає нам музичній твір.
Як відомо, Росслінська каплиця фігурує в романі Дена Брауна «Код да Вінчі» і успіх книги зробив і саму церкву дуже популярною серед туристів. В британській пресі її все частіше називають Каплицею да Вінчі.

вівторок, 15 травня 2007 р.

Космос

"Ніщо в нікуди просто не зникає".
Космічний пил утворює планети,
Зірки нові наповнюють системи.
Сукупність тіл - сукупності галактик,
Які спіраллю ходять по орбіті.
Безмежний космос? Жарт чи чиста правда?
Одна з теорій, висунута кимось:
Безмежний знак. У цифрі "вісім"
Шнурочком ходять нереальні знаки.
А що за тим? А що як вийти з рамок?
Цікава річ - зустріне той же космос.
Він просто тіло з формою ненашою,
Як пластилін в безмежних комбінаціях,
Виходячи в кінці потрапите в початок.

Антоніна Мілян, "Поетичні майстерні" - http://maysterni.com/user.php?id=1121

Ви бували на Лапуті?.. Як, ви не бували на Лапуті?!?


Якщо хтось гадає, що в Тихому океані, поряд з Алеутськими островами, а точніше на 46 градусах північної широти і 183 - східної довготи, плавають лише кити та російські підводні човни упереміш з американськими, то цей хтось дуже глибоко помиляється. Тому що саме в цих краях над свинцевими хвилями парить щось таке, що здалеку нагадує дирижабль. Або величезну й не менш таємничу "літаючу тарілку".
А розпочиналося все так банально!.. “Не пробув я вдома і десяти днів, як до мене прийшов в гості капітан Вільям Робінсон, з Корнуелса, командир великого корабля "Добра Надія" в триста тонн водотоннажності... Ми знялися з якоря 5 серпня 1706 року..." Саме так, за словами Джонатана Свіфта, розпочалася третя подорож доктора Лемюеля Гуллівера, "спочатку хірурга, а потім капітана декількох кораблів". Подорож в такі екзотичні країни, як Бальнібарбі, Лаггнегг, Глаббдобдріб, Японія. І, звичайно ж, на літаючий острів Лапуту.
Сама подорож була не дуже вдала для сера Лемюеля, оскільки шлюп, яким розпочав було командувати екс-лікар "Доброї Надії" був захоплений піратами. Головорізи кинули, вже - екс-капітана, самого в човні, правда, забезпечивши його провізією на вісім днів. І, завдяки цьому, він встиг допливти до країни, у тубільців якої "голови були скошені направо або наліво, одне око дивилося всередину, а інше прямо вгору до зеніту". Їй-богу, якби у човні був я, то подумав би, що добрався, врешті решт, до рідної неньки-України! Дуже вже портрет цих товаришів нагадує наших рідних політиків. Коли вони думають, який політичний курс потрібно витримувати сьогодні до обіду. Та й засоби керування законослухняними підданими... Втім, судіть самі.
Пан Гуллівер швидко помітив, що мешканці літаючого острова - король зі своєю свитою - зовсім не цікавляться долею платників податків. Окрім, природно, тих випадків, коли з них стягується данина. У разі несплати останньої король просто зупиняв свій острів над частиною держави, що провинилася, і позбавляв її дощу та сонця. Якщо ж піддані все ж таки не хотіли спати спокійно, сплативши податки, лаПутін король піддавав місцевість бомбардуванню камінням з повітря та загрожував розчавити їх. Що творилося в цій державі під час виборчих кампаній, Л.Гуллівер, на щастя, не пізнав. Можна передбачати, що "памперизація" населення була повною. Загалом, як зрозуміло, знаходячись на своєму острові небесному, були місцеві олігархи повністю відірвані від народу і в прямому, і в переносному розумінні.
А потім у Л.Гуллівера були перемовини з примарами в Глаббдобдрібі, зустрічі з безсмертними струльдбругами, повернення додому і нова подорож в країну гуїгнгнмів. Багато чого було. Більше того, в 1916 році, завдяки старанням угорського гумориста Фрідьєша Карінті, безсмертний судновий лікар, подорожуючи у Фа-фа-ре-мі-до, познайомився з "со-ля-сі", неорганічними істотами, що населяють одну з планет Сонячної системи. А в 1936-ому німецький письменник-антифашист Георг Борн повідомив про те, що професор Едінбурзького університету Гуллівер в далекому майбутньому випадково втрапив на закинутий у безвість острівець, де колись - опісля краху нацистського режиму - сховалися вісімсот "кращих арійців". Як ви розумієте, здичавіли ті повністю, оскільки, за словами Р. Борна, "тут прогрес був неможливий, населення острова було безповоротне осуджено на звироднілість і загибель". Була ще й мандрівка у країну принципово прозорих тікітаків, описана нашим сучасником, українським письменником-фантастом В.Савченком.
Проте, у всіх цих вояжах було щось спільне. Те, про що після третього плавання, яке розпочалося майже три століття тому, сер Лемюель зазначив: "Я зрозумів, в якій помилці тримають світ продажні писаки, приписуючи найбільші військові подвиги боягузам, мудрі поради - дурням, щирість - підлабузникам, римську доблесть - зрадникам, цнотливість - содомітам, правдивість - донощикам. Я пізнав, скільки безневинних і чудових людей було засуджено до смерті або вигнання завдяки підступам могутніх міністрів, куплених судій і боротьбі партій; скільки негідників зводилося на високі посади, вдягалося довір'ям та владою... які справи вершили в палацах, державних радах і сенатах звідники, повії, паразити й блазні".
Оскар Уайльд якось помітив, що прогрес - це реалізація утопій. Лемюель Гуллівер був героєм антиутопії життя. Чим же є, в такому разі, "реалізація антиутопій"? І ви говорите, що ніколи не бували на Лапуті?! Ну-ну...


Олексій Спейсер Кацай

четвер, 10 травня 2007 р.

Сатурн: планета буревіїв та шостикутних полюсів

Фахівці NASA, що вивчали протягом останнього часу отримані за допомогою апарата Кассіні знімки Сатурна, зазначають, що на планеті чітко видно упорядковані рухи, котрі є нічим іншим, як ураганами, причому досить сильними, повідомляє expert.com.ua
За словами фахівців, ще з часів апаратів Вояджер відомо, що на Сатурні дують найдужчі вітри в Сонячній системі - апарати фіксували швидкості повітряних потоків 500 м/с. Вітри дують, в основному, у східному напрямку і їхня сила слабшає при віддаленні від екватора. Низка отриманих даних вказує на те, що вітри не обмежені шаром верхніх хмар, вони, напевно, поширюватися усередину, принаймні, на 2 000 км. Виміри апарата Вояджера-2 показали, що вітри в південній і північній півкулях симетричні щодо екватора. Є припущення, що симетричні потоки якось пов’язані під шаром видимої атмосфери.
Ученим поки невідомі причини, чому урагани в південній півкулі набагато більш активні, ніж у північній. Останні спостереження показали, що в атмосфері Сатурна іноді з"являються стійкі утворення, що представляють собою надпотужні урагани.
Подібні об’єкти спостерігаються і на інших газових планетах Сонячної системи. Гігантський Великий білий овал з’являється на Сатурні приблизно один раз на 30 років, востаннє він спостерігався в 1990 році, однак менш великі урагани утворяться частіше.
Також не вивчений і незрозумілим на сьогоднішній день залишається такий атмосферний феномен Сатурна, як Гігантський гексагон. Це є стійке утворення у вигляді правильного шестикутника з поперечником 25 000 кілометрів, що оточує північний полюс Сатурна. В атмосфері знайдено могутні грозові розряди, полярні сяйва, ультрафіолетове випромінювання водню.
Останні дані показали, що багато штормів на планеті Сатурн утворюються через величезну різницю в тиску на поверхні планети. Учені NASA кажуть, що саме різниця в тиску на Сатурні викликає вітри, які можна порівняти з реактивними викидами двигунів ракет і літаків.
Варто зазначити, що в глибині атмосфери Сатурна зростає тиск, температура і водень, частка якого в структурі планети сягає 93%, що поступово переходить у рідкий стан і стає металевим на глибині близько 30 000 км.

вівторок, 8 травня 2007 р.

Зорі

Вони просто самотні
Їхній жар
Поглинає Ніч...
Похмурий космос
Розкидав їх по Всесвіту
Примусив стерегти Темряву.
Часом з розпачу котрась
Кидається на Землю.
На мить стає гарячою
І згорає...
Люди вимолюють у них
Щастя.
А вони мерзнуть
Від Самотності.
Та Космос жорстокий
У своїй безмежній величі.
Не знає, що таке
самотність...
....щастя.
Люди, не лякайтесь
Холодного доторку зір,
Вони віддадуть вам
Своє щастя,
Тільки спробуйте їх зігріти.
Вони ж бо - самотні.

Ірина Кравчук,
"Поетичні Майстерні"

Притягання Землі і Неба

Віз Чумацький на чорному небі
ще ніколи не був так близько:
небосхилу зазорене чудо -
чорна маґія вічних зір.
Нерозгадану загадку простір
у віконця оправив раму
і маґнітом у небо тягне
непокірної думки літ.
Антуан де Сент-Екзюпері
у нічному польоті зі мною.
Тридцять п'ять тисяч стіп удолині
континент, наче чорне море,
що на ньому лиш де-не-де світять
острови електричних міст.
Тягне вниз притягання планети,
в атмосфери полоні - тіло,
і нитками невидних вібрацій
моє серце тримає земля.
Антуан де Сент-Екзюпері
у нічному польоті зі мною.

Марта Тарнавська
1981

Таємниця Буття

Десь там, у найвищих глибинах,
Десь там, у найглибших висотах,
Таємниця вродилося, як пелюстина,
Як бджола в золотистих сотах.
Уся - з найтемнішого світла,
Уся - з найсвітлішого змроку
Борсалась Таємниця, то тьмава, то світла,
Долаючи купіль жорстоку.
Ген там з найгіркішого солоду,
Ген там з найсолодшого болю
Зростала вона аж блакитна від голоду
І рвалася тужно на волю.
Десь там, в найпалкішому холоді,
Ген там, в холоднючій спекоті,
Таємниця життя вибухала,
Золотиста і зірна насподі.
І жахала вона бездонністю,
І манила вона мерехтливістю.
У закони лягла беззаконністю -
Таємничою справедливостю.
Таємнице буття - моя болісна рано,
Прадавній мій зболений кореню, де ти?
Сонця вибухають ранісінько-рано
Й народжують бджіл, і людей, і планети.
Отам, у найвищіх глибинах,
Отам, у найглибших висотах,
Таємниця, наша вічна жар-птиця,
Наше серце бездонням висотує...

Іван Драч

Зорі

В холодні ночі звужуються зорі,
немов зіниці божевільного.
Моторошно й пильно
дивиться Всесвіт - Великий Маг, -
піднявши над землею рукав Чумацького Шляху...
А в ночі теплі, в ночі бірюзові,
стрекочуть кастаньєтами цикади.
І над землею розцвітають зорі,
солодкі й жовті, як цукати.
Зорі мають гіпнотичну силу.
Люди зіркою з давнини
називають жінку вродливу,
яхти, квіти й ордени.
Кажуть: зірку щасливу має.
Провідною зірку зовуть.
Кажуть: з неба зірок не знімає.
І по зорях знаходять путь.
- Хтось умер, - говорили строго,
коли впала з неба зоря.
Гадали по зорях астрологи.
І на зорі молились моря.
І недарма у сотнях вір
сподівалось - душа воскресне,
полетить десь туди, до зір,
бо між зорями - царство небесне...
А в ночі буйні, в ночі горобині
палають зорі грізної краси...
Ти побувала зіркою, людино!
Хто ж має право людство погасить?!

Ліна Костенко

Фастівська ніч

Готична ніч. На небі, як у книзі,
Механіка виконує закон.
Холодний місяць - лисий метафізик -
Обчислює народження і скон.

Та вслухайся: оцей нічний Елізій
Зітхає глибиною темних лон,-
Симфонія, а не прозорий сон
Замерзлий в нерухомо синій кризі!

Ударами припливів і відпливів
Здіймає груди вічний океан
І в скелі б'є. І космос, як пеан,
Гримить в безкрай.
Ні, ще ніхто не вивів
Твоєї формули. І марно в безмір сфер
Крильми кістястими ширяє Люцифер.

Євген Маланюк

Запрошення

Я покажу вам безліч світів -
Оригінальних і капризних.
Я покажу вам безліч шляхів -
Хто хоче мого духа визвать?
Ми проходимо до останнього пункту.
Ми перемогли всі стихії й дощі.
Я відчинив двері замкнуті -
Хто хоче зі мною гулять вночі?

Михайль Семенко
1919

Ви щасливі, пречистії зорі...

Ви щасливі, пречистії зорі,
ваші промені - ваша розмова;
якби я ваші промені мала,
я б ніколи не мовила слова.

Ви щасливі, високії зорі,
все на світі вам видко звисока;
якби я так високо стояла,
хай була б я весь вік одинока.

Ви щасливі, холоднії зорі,
ясні, тверді, неначе з кришталю;
якби я була зіркою в небі,
я б не знала ні туги, ні жалю.

Леся Українка
1900

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух...

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, -
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім - всі планети.
Я був - не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо - дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.
Прокинусь я - і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, -
Лиш Сонячні Кларнети.

Павло Тичина
1918

Дві планети

Округ сонця шлях широкий
В неоміряних краях, -
Там планета лічить роки,
Оббігаючи той шлях.

Споконвіку і довіку
Ходить колом без кінця,
Шлях без міри, вік без ліку
Їй надано від Творця.

Скрізь на ній дива природи,
Скрізь усе життям кипить;
Звір тут всякої породи,
А людей і не злічить.

Той бажає світ зажерти
Задля себе одного;
Той працює й хоче вмерти
Задля народу свого.

Той життя своє складає,
Щоб науку збагатить,
Той у темряві конає
І живе, щоб їсти й пить.

І живуть, і умирають,
Рвуться все вперед іти;
Прийде час - і доблукають
До останньої мети...

У високості безмірній
Є планета ще одна,
І біжить - товариш вірний -
Округ першої вона.

Безвоздушна і безводна
Та планета і німа,
І без снігу там холодна
Обгорнула все зима.

Ні людей там, ні рослини,
Ані звірів, ні пташок,
Лиш високі гори з глини,
Та каміння, та пісок.

І нема, нема спокою
Для космічного мерця,
Вічно стежкою одною
Йде він колом без кінця.

Так-то мертвою марою
Місяць круг Землі іде
І віщує нам собою
Той кінець, що Землю жде.

Так усе колись минеться,
Все, що вдіє людський дух,
Неодмінним зістається
Лиш невпинний, вічний рух...

Володимир Самійленко
1888

Космічне кохання :)

Планета, умита і чиста,
Вдяглася у хмарок намисто
І в Космос гайнула.
Назустріч летіли їй Зорі
У шатах своїх неозорих -
Гулянка там була :)
А Місяць, мов легінь чудовий,
У танець закликав і мовив:
"Чарівна... Кохаю !".
І музика дивна звучала...
Планета там вальс танцювала.
"Мій Милий... Я знаю..."
Так мило йому шепотіла...
А він пригортав її вміло
Й до неї горнувся.
З сапфіром чудову обручку
Одяг він Планеті на ручку
І далі звернувся:
"Кохана моя, Ти, Царице!
Над всіх Ти зірок білолиця!
Тебе лиш жадаю!
Ми підем у Космос без краю!
Мене лиш кохай!". "Я кохаю!
Тобі довіряю...".
І було весілля там пишне!
Планета рум'яна, мов вишня!
Щаслива і гарна!
Дзвеніли-звучали хорали
Коли молодих обвінчали -
Старались не марно...
Відтоді у Космосі вічнім,
Це стало таким уже звичним,
Ця пара чарівна -
Бо Місяць курсує все поруч,
Маршрут його, наче той обруч,
Земля ж - як Царівна :)

Оксанка Яблонська -
http://www.gak.com.ua/creatives/2/3959

Велика Ведмедиця

...І новорічна ніч - як казка.
Я,
Засипаний сніжинками й зірками,
Ітиму манівцями неба,
Чумацьким Шляхом...
Слабка людина, не втерплю,
Щоб пальцями не зачепити струни
Сузір'я Ліри.
І візьму за лапу
Велику Ведмедицю й приведу
До вас в кімнату.
Кутаючи ноги
У хустку пухову, ви скажете:
- А добре б
Із неї здерти шкуру і повісити
над ліжком в мене. -
Я
Змовчу. І Ведмедицю виведу за двері
І за зорею вуха лагідно її
Полоскочу. Скажу:
- Вертайсь на небо, тільки
Оберігайся сузір'я Гончих Псів. -
...І новорічна ніч - як казка...

Євген Гуцало

За димом за струпом невидимі інші стихії...

за димом за струпом невидимі інші стихії
хорує над хором розгорнута кара нудьги
учора сказали вертайте голоблі на київ
сьогодні мовчали у степ розгортайте сніги
і дні непокірні як прісні водойми довкола
понуро і довго блукають лякають бредуть
вдягати попруги заучено мимрити ролі
і коней пускати в заплаву коли проростуть
безбожної тварі надихано в пору блавату
я знаю я витерплю я заверстаю шляхи
бо дим над карпатами вищий від слова карпати
але розкопати цю карму оскалом яким
подужати місяць чи рік чи життя чи стихію
знеславити землю яка не над нами зійшла
учора сказали вертайте голоблі на київ
сьогодні мовчать бо до рота налізла зола
і прісно як присмак і просто як небо в коралях
на довгому шклі заметілей на хвищі думок
забрали зотліли зомліли згоріли заграли
і мозок і мова і вічність і карма і рок
і стомлено ніби на прощу вальдшнепи над містом
і крила гудуть як наструєні нерви гудуть
над києвом гори їх суджено нам заповісти
вертаймо голоблі панове у небо у путь

Іван АНДРУСЯК ("ШАРҐА", Львів, "Лір-Артіль"-"Піраміда", 1998)

понеділок, 7 травня 2007 р.

Фантернетізація Всесвіту. Через людину.

(Виступ на дискусії в рамках "Книжкового Форуму", Полтава, 16 березня 2007 р.)

На моє глибоке переконання фантастика – це не жанр чи різновид мистецтва, а певне світовідчуття того чи іншого індивіду. Якщо цей індивід не згодний скніти в сірій буденщині, він вчиться будувати з неї міфи, екстраполювати навіть звичайні явища, а то й просто вигадувати слова або мріяти, бовтаючи ніжками на гілці височенного дерева. В інтернізованому світі ця гілка зветься „фантернетом” і має об‘єднувати усі прояви мистецтва та науки, які існують у фантастичній парадигмі: від графітті на стінці будинку до космічної опери в первісному, а не просто літературному, сенсі цього терміну.
Самий же термін „фантернет” вигаданий не мною. Цим геніальним словом названий сайт болгарських фантастів. Але не забуваймо, що слов‘янська література зростала саме з їхніх теренів. Тобто, віток часу замкнувся, аби здійняти усіх нас на більш вищий щабель.
Ще з десяток років тому цього щаблю в українському Інтернет-просторі просто не існувало. На пострадянському просторі безроздільно панував Рунет. Україномовні автори або намагалися будувати власні мало відвідувані сайти, або губилися в нетрях „Лабіринту самвидаву”.
З тих недалеких часів становище кардинально змінилось. Але лише в кількості загально-україномовних літературних Інтернет-сторінок. Щодо сторінок спеціалізовано-фантастичних, то тут і досі тривають „візити до Мінотаврів фантастичного самвидаву”. Що ж стосується спеціалізованих сторінок, то майже усі вони – авторські. А ці сторінки обезсмертюють своїх власників, але не дають цілісного уявлення про самий творчий процес вітчизняної фантастики. Як не дають про нього уявлення й Інтернет-зібрання фантастичної україномовної літератури – від бібліотеки „Українського Центру” до „Весни”. Адже, усе це – завмерли сяючи тороси льодовикового панциру, а не панорама льодоходу сучасної україномовної фантастичної літератури.
Лише постійно діючий портал української фантастики мав би сприяти висвітленню творчості, згуртованості й взаємодопомозі молодих авторів (через немодеровану складову), а й пропаганді авторів більш маститих (через складову модеровану). А для всієї спільноти надавати можливість щодо ознайомлення найширшого кола своїх читачів та потенційних видавців і продюсерів зі своїми текстами, малюнками, піснями, музичними та відеоматеріалами, і таке інше.
Такий портал мав би стати потужним центром українського фантастичного світовідчуття як національного мистецького явища. Його могли б підживлювати інші суміжні ідеї. Що заважає, наприклад, українцям розпочати створення „Універсуму Фантастики” – відповідної відкритої україномовної мережевої енциклопедії фантастики (явищ, винаходів, зразків зоряного транспорту, міфічних та інопланетних істот і таке інше), створеної представниками усіх країн та народів?
Або візьмемо проведення мережевих конкурсів на фантастичну тематику. Як би такий портал існував вже зараз, то полтавцям, наприклад, не довелося б ламати голову, як це їм зустріти 300-річчя Полтавської битви. Гідно чи негідно, з огляду на характер цієї дати. А портал, граючись, міг би просто оголосити конкурс творів з альтернативної історії на тему: „Що б сталося, якби Петро І програв цю битву, а Іван Мазепа, скажімо, став би не гетьманом, а королем України?” Найкращі твори можна було б видати окремою книжкою. За сприяння полтавської та московської влади, що було б найфантастичнішою річчю початку цього тисячоліття.
І головне: „фантерізація” творчості сприяє усвідомленню того, що в сучасному світі терміну „провінція” просто не існує. Яка може бути „провінція”, якщо за декілька хвилин я можу поспілкуватись з видавцем з Нової Гвінеї чи земляком-фантастом, який пише свої твори на українській антарктичній станції „Вернадський”? В цьому сенсі – Нью-Йорк чи Київ є периферією мого рідного Кременчука. Не більше. Тобто, місце творчої особистості в сучасному творчому процесі залежить лише від її бажання бути в його епіцентрі. Якщо раніше всесвіт був точкою перетину людей, то тепер кожен з нас – точка перетину всесвітів. З чим вас усіх і вітаю.

Олексій Спейсер Кацай

пʼятниця, 4 травня 2007 р.

Сонетографія Планети Загиблих Зорельотів

0001

Людей, країн, галактик розбігання
на атоми знов крає світ, а в нас
перепалило обрії і час
історії коротке замикання:
засліплені, ми втратили свій шанс
вогнеходіння (чи вогнелітання?),
ходу перетворивши на блукання
серед церков та продуктових баз.
І, котячись за силами інерцій,
вже кульки сірої речовини
зіщулились, неначе ті оклецьки,
щоб вмерзнувши в ніщо самотини,
розшукувати розум чужинецький,
свого не розгадавши таїни.

0010

Книжки розпродано. Пустий мій кабінет.
Лиш павуки по стелажах тупцюють...
А люди по провулках циркулюють
на найзагиблій з тисячі планет,
де перетворюється у падіння лет
і недозволено ходити, де працюють
ті двигуни, що вир небес прасують
і тягнуть з мулу в небо очерет.
Сузір'їв цвіль... Уламки метеорів...
Слова... Луна... І та - на рівні вух...
Круки із бань зруйновних соборів
спостерігають, хто з земних горюх,
здійнявши очі вище світлофорів,
незаборонений побачить рух?

0011

Нам невагомості б не розплюскати
перед стрибками із церковних бань!..
А так, з тоталізатору змагань
викреслюючи биті апарати,
нас обезкрилюють рокфеллерів сократи.
Та видибавши з колу нарікань,
повторюємо, з лиць зітерши твань:
"Ікарам не навчитись гендлювати!.."
Втім, знов згасає зіронька нова,
круг яток обертаючися кволо,
де персоналом зветься вже людва...
І все ж... І все ж... Зникаюче-прозоро
відлунюються космосу слова
в куті глухому замкненого кола.

0100

Коли богів, поетів та командос
з орбіти скинуто на гостряки
руїн, що крають мозок на думки,
коли серця потрощено на гамуз,
майбутнє не вгадає й Нострадамус.
Та впалі з неба і самі з руки
на жереб кинуть зорі-мідяки,
ворожачи. Вслухаючись у гаму з
нот впертих крил симфонії вітрів,
що гне антени, наче бадилини.
Бо час настав, щоб кожен зрозумів,
що ми усі на дні ультрамарину -
лише анігіляція світів.
Тривалістю в одне життя людини.

0101

Відгуркотіли двигуни та жорна
і в землю трансплантоване життя
усе ж зростання робить відкриття,
обернувши падіння метеорне
на злет у нескінченність ілюзорну,
де знову себе рве без каяття
та й пада в небуття чи забуття
крізь темінь вен та неба невідпорну.
І, загалом за пульс безсмертя вдячні,
живі ми - простір, мертві ми є час,
а якщо робимо щось необачно,
то заспокоює усе ж те нас,
що падати у всесвіті не лячно,
бо випасти із нього людям - зась!

0110

Відірваний від небосхилу клаптик,
я хочу, руху всупереч краплин,
з безвиході зірватись бережин
в розгардіяш молекул та галактик.
Та рятівник мій - вічний математик! -
трима мене, пишаючися тим,
що він - вінець, творець, громадянин,
а не якийсь міжзоряний романтик.
А я кричу йому з руїн ракет,
щоб він із пихою Землі як долі,
покинув би мій епос, мій сонет,
десь на розгрузлих манівцях історій.
Бо найпихатіші з усіх планет
є передчасно виснажені зорі.

0111

У безнадії стресів - чи нірван? -
крил реманент склав кам'яний грифон...
І вклепавсь у змертвілий пантеон,
ні людям не потрібний, ні богам.
Та я крізь пил музейних мелодрам
покину, мов антену електрон,
уярмлений тяжінням космодром
по траєкторії кардіограм.
Бо я живий ще!.. Ще не монумент
в космічному відлюдництві митців!
Бо є різниця, де ти інструмент
кладеш на попіл спалених мостів:
чи край ночов, потрощених ущент,
чи біля вщент розбитих кораблів.

1000

Обшмулений незнаним досі лихом,
сльотавий день вповзає нишком в ніч
по битих скелечках людських облич,
що вже тирлуються у черги стиха.
І я, неначе вивітрений вихор,
торкаюся зопрілих спин та пліч
там, де у смерку зоряних узбіч
провідники вже не тамують пихи.
Бо йди ти хоч у храм, а хоч в шинок,
все одне у вокзальному замісі
лик мандрів крають пасажирські риси.
І я волаю, роблячи ще крок:
"Не шліть до мене янголів чи бісів,
я своїм ходом верну до зірок!"

1001

Пройшовши пішки світ самотній цей,
прохаю в вічка каси я уклінно
квитка у Магелланові Хмарини
або хоча б до станції "Персей".
А навкруги, вся зліплена з речей,
людська юрма зацитькує людину,
погуркують опівнічні машини
і світить порожнечею з очей.
Бо хоч квитки є до Рив'єр та Ольвій
(раніше ж до Ухти без вороття),
але чомусь сумний касир поволі
уривки слів складає до пуття:
"Аби здолати лабіринти колій,
потрібна зміна напрямку життя".

0001 0000

Вичавлюючи темряву з зіниць,
я знову прокладаю шлях невтомно
закинутим у безвість робінзонам,
а в шпарах між зірок та блискавиць
хай скиглії чекають моровиць,
процвиндривши запаси апейрону ,
коли я попри катастроф закону
нових світобудов являю міць,
здолавши просторів земних пристріти.
І ось стає долонею кулак,
ось людству непотрібні ворожбити,
бо непомітно, наче в цифрі знак,
одвічне запитання "що робити?",
змінилося на більш вагоме "як?"

0001 0001

Як роз'яснити побуту потоку,
що часоплин не має порожнин
і кожен з нас зірок громадянин,
що пам'ять втратив від падіння шоку?
Що кожен день - це не уламок року,
а лиш одна з трьохсот його цеглин?
І що ми у вировищі хвилин
знаходимося в центрі, а не збоку?
Як віднайти слова - не словеса! -
в опівнічній розхристаній жалобі,
котра не так смутна, як навісна,
про те, що навіть в досвітки недобрі,
коли всмоктали хмари небеса,
нам завжди залишається ще обрій?

0001 0010

Десь за дверима сизого світанку,
хатинок гальма видерши з планет,
вже крають космос дюзами ракет
тяжінням замордовані підранки.
А мегаполісних будов уламки
сповзаються у кам'яний замет,
де хмарочос, як і простий намет -
лиш часом замасковані останки
космічних кораблів. Цей дивосвіт
рипить бетонами і досі пам'ятає,
як падав зореліт на зореліт,
бо він таки ще їхні форми має
і в сивих саркофагах пірамід
пальне віків ще, мабуть, зберігає.

0001 0011

Нам надані міжзоряні права
і хто вважає, що без них нам краще,
нехай згадає просто й немудряще:
ми - орден зореходів. Не людва.
Бо тих орбіт не вивезе крива,
хто кида сам себе напризволяще...
Та у кватирок вишкірені пащі
незрозумілі падають слова.
Але вже на опівночі світлині
біліє вікон полінегатив
і рветься з генів кожної клітини,
розплюскуючи вакуоль віків
у часовому вимірі руїни,
крик закіптюжений єретиків.

0001 0100

Слова, по вінця сповнені гіркоти,
у просторі осяянь та прозрінь
крізь рими мрій верлібром сновидінь
проточуються. І шепочуть всоте,
що треба будувати зорельоти
й пробудження здолавши височінь,
куйовдяться мозки земних створінь,
котрі згадали, що вони істоти -
як ці тварини, як оця трава -
космічні й тому достеменно вічні.
І вчинками стають усі слова,
і очі вже здіймаються над ніччю,
і ось, неначе чорна кропива,
усесвіт нам обпалює обличчя.

0001 0101

Змолов хребти час на пустельні пляжі...
Замаскував під чайок злих круків...
Але серед самітництва років
той не працює - відчайдушно кряжить,
хто єдністю сузір'їв переважив
руїнницьку гризню одинаків
і серед розпорошених пісків
себе відчув зненацька в екіпажі,
в якому кожен йде за кроком крок
назустріч іншому по чорній зоні
гірких розлук. І ось вже ланцюжок
слідів з'єднавши в зустрічей безсонні,
звитяжним самоспаленням зірок
пашить пустельний обрій робінзонів.

0001 0110

На дюз уламки командор присів,
відчувши знов од розпачу нудоту,
бо стало огинають зорельоти
найкращий із окраїнних світів.
Бо цю планету як космічний риф
у лоціях означили пілоти,
а залишки команди без роботи
навкруг завмерли в мить конання див,
коли надіями вже мозок греба,
коли серця - обгортки порожнин.
Так мо' самих себе винити треба,
що кам'янисько гостряків руїн
стирчить на тлі розколотого неба
над безладом засохлих бадилин?

0001 0111

Сузір'я - це чиїсь ініціали,
що ними мрій підписаний проект.
А кожен з нас - непізнаний об'єкт,
який ми самі недобудували,
бо довго інші креслення вивчали
на кульманах несамовитих сект,
що плетиво орбіт як той проспект,
уклечаний червоним, уявляли.
Асиметричні скло, бетон, метал,
застигли, мов гармонія харизми,
що розум врівноважила і шал...
Але в змертвілому надмеханізмі
симетрію руйнуючи, кристал
живим стає зненацька організмом.

0001 1000

У нетерпимості невдах одвічній,
у нетерплячості нових зірок,
найголовніша з наших помилок
це та, що ми завжди є симетричні
минулому. Що ми категорично
не уявляєм хаосу думок
як прапервісну цілісність грудок,
що склались, в іншовимірно незвичний,
впокорених безодень дивний лад,
де ні сміття немає, ні руїни,
а є творіння пречудовий безлад.
І атоми, мов цементу - цеглини,
чигають на життя, що знов воскресло
в татуюванні електронних плат.

0001 1001

В молекул нетрях електронні хмари
з завзяттям, що й не снилось дикуну,
зчепились в газ, а потім - в рідину,
що вже народжує клітин отари
і в плоть живу - так, що валує пара! -
тирлує їх за одною одну,
людини вигадавши дивину,
яка в родини ліпиться помалу.
Родини - у країни, а вони -
в планети, зібгані з думок, не з глею!..
І ось, в єднанні крику та луни,
з надатомів зірок усесвіт склеїв
той, хто ізнову браму відчинив
в творіння нескінченну одіссею.

0010 0000

У вирі формул вже нуртує час...
У венах кров пульсує, в мозку - розум...
І всупереч радіаційним дозам
живлющий простір точиться крізь нас,
розбивши ночі синій плексиглас,
хворіючи лише метемпсихозом .
Уже віршами палахкоче проза
закрутистих шляхів космічних трас,
де ми своє будуємо світило.
З казок. З уламків. З безладу юрми.
І ось, так по-дитячому невміло
торкаючися досвітку крильми,
мій зореліт - моє сталеве тіло -
вилускується з кокону пітьми.

0010 0001

Коли усесвіту гіркі трудяги
почують в мікрофонах: "Ключ на старт!",
ти відірвись від галактичних карт,
акордами розбурханий звитяги.
Вкладай у невагомий біль наснаги
непогамовного тяжіння гарт,
коли твій найулюбленіший бард
переклада зірок бузкових саги
на мови, що до скону вже земні.
А в мить, коли у рубці стане тихо,
на гриф його гітари обіпрись,
як на вогонь - космічні двигуни,
й навідліг вдаривши об землю лихом,
відчуй солоний смак просвітлих сліз.

0010 0010

Закінчується навіки воно -
роз'єднання усесвіту й людини!
І вже нема злоби ані краплини:
злоба ж бо є нестворене добро.
Хоч трощило нас нею і товкло,
ми зорельотів кинули зернини
туди, де нас чекають сонць перлини,
планети й полохливі НЛО.
Де від кубелець орбітальних станцій
лягає наш несповідимий шлях.
Де простір вигинається, мов лінза,
щоб роздивитись крізь протуберанці
тих, в кого відобразилась в очах
галактики одвічна материзна.

Олексій Кацай,
"Кварцовий Lітак", Видавництво Щербатих, Кременчук, 2008

Гоління бритвою Оккама біля дзеркала міражів

Кременчужанка І.Макульська у своєму листі до видання “Цей неймовірний світ” повідомила проте, що вона з групою своїх колишніх однокласників, спільно з ними сконцентрувавши думки, побачила в небі серед хмарок свого друга, якого сильно хотіла побачити і який знаходився в цей час у Харкові. Друг, до речі, теж побачив компанію. Чудасія та й годі! Така сама, як й наступний опис.
“За Києвом з‘явилося велике чудо!.. Раптом стало видно далеко у всі кінці світу. Вдалині засинів Лиман, за Лиманом розливалося Чорне море. Бувалі люди впізнали і Крим, що горою підіймався з моря, і болотяний Сиваш. Праворуч видно була земля Галицька”. Згадали, звідки це? Вірно, Микола Гоголь, “Страшна помста”. Воно, звісно, це - художня вигадка, але ж пора звикнути до того, що якесь підґрунтя завжди є навіть у найхимернішої фантазії! І для підтвердження цієї тези наведу зафіксований історичний факт, наведений у праці К.Фламмаріона “Атмосфера”.
“Спираючись на свідоцтва декількох осіб, що заслуговують на довіру, я можу повідомити про міраж, який бачили в місті Верв’є (Бельгія) у червні 1815 р. Одного разу вранці мешканці міста побачили в небі військо, і так ясно, що можна було розрізнити костюми артилеристів... Це був ранок битви при Ватерлоо!” Можна додати, що цей міраж був зображений одним з очевидців на акварелі, а відстань між Верв’є та Ватерлоо становить більше, ніж 100 км. Від Кременчука до Харкова – близько 300 км. Втім, відомі міражі, які спостерігалися й на набагато більших відстанях.
Вчені стверджують, що для таких міражів наддального бачення, крім того, що атмосфера повинна бути дуже чистою, необхідний і сталий шар холодного повітря, оточений шарами більш теплими. Тоді світловий промінь виявляється “зачиненим” у своєрідному світловоді й розповсюджується повздовж нього. Чимось це нагадує розповсюдження променів від дзеркал. А дзеркала, до речі, мають дуже дивні властивості.
Адже ще з прадавніх часів вгнуті, наприклад, дзеркала використовувались в магічних цілях, оскільки чаклуни вважали, що вгнутість дозволяє зібрати в одному фокусі якесь там “астральне світло”. А якщо відсторонитись від цієї містики, то треба зауважити, що одне з найзагадковіших таких дзеркал належало крупному вченому ХІІІ століття Роджерові Бекону. Він був науковим експериментатором, який все життя намагався створити свого роду енциклопедію наук, об‘єднавши у несуперечливе ціле фізику і етику, магію і медицину, математичні розрахунки та містичні осяяння.
В.Вінтроп, один з дослідників діяльності Р.Бекона, писав: “Він зробив два дзеркала в Оксфордському університеті: за допомогою одного з них він мав змогу у будь-який час доби запалити свічку; в іншому ж ви могли бачити, чим займаються люди у будь-якому місці земного шару...” Обидва дзеркала були потім розбиті особами, наближеними до тогочасної “традиційної” науки, і залишились лише відомості про те, що за їхньою, тобто – дзеркал, допомогою Роджер Бекон робив вражаючи відкриття. Наприклад, він стверджував, що “побачив у вгнутому дзеркалі зірку, що мала форму равлика. Вона розташована між пупом Пегаса, бюстом Андромеди та головою Кассіопеї”. Через чотири століття потому саме в цьому місці зоряного неба астрономами була відкрита Туманність Андромеди.
А вже наприкінці ХХ-го століття, на основі ідей радянського астрофізика М.Козирєва про сутність простору-часу, групою ентузіастів з Московського інституту космічної антропоекології були створені дзеркально-лазерні установки під назвою “Дзеркала Козирєва”. Їхнє випробування було проведено в заполярному Диксоні на початку 90-х років. У фокусі дзеркал розміщувався доброволець, який, під час їхньої роботи, отримував загадкові телепатичні здібності. Певною мірою, російський художник В.Корольов, що брав участь у дослідах, в липні 1994-го року своїми очима зблизька побачив... зіткнення комети Шумейкера-Леві з Юпітером, яке тоді наробило ґвалту на усю Сонячну систему. Він, як і очевидець вищезгаданого міражу з Ватерлоо, відобразив цей ефект у своїх картинах. Щоправда, відстані були зовсім різні.
Отже, здається, що не лише в земній атмосфері, а й в космічному просторі мають місце якісь потужні світловоди. Треба лише втрапити на них. І користуватися для цього можна не лише штучними утвореннями типу дзеркал, а й природними лінзами. На Землі такими можуть бути кам‘яні воринки від колись впалого метеориту, навіть якщо вони замасковані багаторічними нанесеннями, або дно озера, або русло ріки, або певна форма гір чи пагорбів. Такі місця на Землі є і вони зафіксовані дослідниками. Може, до них відносяться й околиці Кременчука? Адже недаремно тут знаходяться кургани, які можуть виявитися прадавніми капищами. А їх будь де пращури не створювали.
Серед науковців широко відомий принцип бритви Оккама: не вигадувати зайвого, якщо усе можна роз‘яснити вже відомим. На мій погляд, не треба вдаватись до містики, якщо щось можна роз‘яснити природними причинами. Нехай і поки не зовсім зрозумілими. Це – по-перше. А по-друге: чоловіки знають, як вранці іноді не хочеться голитись. Навіть з імпортною бритвою Оккама у руці.

Олексій Кацай