Зорі

Вони просто самотні
Їхній жар
Поглинає Ніч...
Похмурий космос
Розкидав їх по Всесвіту
Примусив стерегти Темряву.
Часом з розпачу котрась
Кидається на Землю.
На мить стає гарячою
І згорає...
Люди вимолюють у них
Щастя.
А вони мерзнуть
Від Самотності.
Та Космос жорстокий
У своїй безмежній величі.
Не знає, що таке
самотність...
....щастя.
Люди, не лякайтесь
Холодного доторку зір,
Вони віддадуть вам
Своє щастя,
Тільки спробуйте їх зігріти.
Вони ж бо - самотні.

Ірина Кравчук,
"Поетичні Майстерні"