пʼятниця, 30 липня 2010 р.

Забуті на Землі

По віконному склі струменіють жалі.
Ми не відали лиха, літами малі, -
наповняли вітрила довершені дні,
і несли нас по хвилях земних кораблі...

Наші душі не злі, ми іще не старі,
а розпуки округ - на земнім вівтарі:
запітнілі, складні, у печалі вбранні.
Тихо ангели плачуть над нами вгорі.

І з роками все далі божественна вись,
наче твердь під крилом не зникала колись,
наче сили віддавши чаклунській зорі,
ми забули для чого сюди подались.

Прилітали на мить, а минули віки,
бранці миті – ми: чоловіки і жінки.
І жовтіємо, гаснемо, як ліхтарі,
судового журналу пусті сторінки.

Тільки сни до космічних вертають армад,
чиї обриси в млі, як дороги назад,
доки не проржавіють вкінець якорі,
або душу не кине увись зорепад...

2010

Володимир Ляшкевич,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=8

На широких дорогах Всесвіту

На широких дорогах Всесвіту,
де серце все поза часом бачить,
я вже не плачу, уже не плачу –
це ж росою земля в мені цвіте.

Між галактик чужих, між вимірів,
де в сузір’я зірки гуртуються,
я до тебе ледь-ледь притУлюся,
але більше таких не вимрію…

Стану сонцем у слові кожному.
В кожнісінькій клітині житиму.
Всім Всесвітом тебе любитиму
не по-людськи, але по-божому.

Ірина Білінська,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=68

Недочитана книга зір

Недочитана книга зір.
На сімнадцятій штамп казенний.
Ти мені ще часу відмір
зрозуміти фінальну сцену.
Палітурка на сотню літ,
жовті кутики, яті, єри...
А для мене уперше світ
просто так одчиняє двері.
А мені б ще казок і слів
і зорю би іще в зіниці...
Тільки ранок давно поспів
у гіллі... і сполохав птицю...

23.07.2010


Софія Кримовська,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2858

Бачиш, простір позбувся часу...

Бачиш, простір позбувся часу,
бенкетує собі навмання,
щоб над Всесвітом розлилася
світлотіні тремка броня,
щоб народженим крізь століття,
мов крізь ночі, - обличчям в сон,
стало легко між днів-магнітів
битись з пам`яттю в унісон.

Світлана Іллініч,

“Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/381

Людина і Небо

Приречений на забуття гляди у небо.
Туди дивилися і до й опісля тебе,
і нинішні туди глядять у тузі ревній
за тим, що поринає у бездонні далі
позаду нас. А та, уся, краса над нами -
минулого осяйність - у майбутнє
вдивляється, яке в тобі, і в кожнім.

2009


Володимир Ляшкевич,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=8

Зоря

...Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на прикраси свої, і ту вітаємо од серця..."
(Велесова Книга)

...Понад краєм Землі,
В світанковій імлі,
Витанцьовує Зірка Ранкова...
Та, що будить тебе,
Та, що будить мене,
Розбиваючи ночі окови...

...Під її сріблом жив,
То радів, то тужив,
Шаблезубим поранений ящур...
Правив плуга Сварог,
Сіяв льон і горох,
Наш, у Сонце закоханий, пращур...

...Ми дивились удвох,
Як Зоря на Різдво,
Розгорялася Світу на подив...
Ми сідали за стіл,
Коло душ, коло тіл,
Бог до кожної хати приходив...

...А у квітні - весна,
І Зоря ся ясна,
На Великдень, як Спас, понад Храмом...
На старому містку,
За млином, у ліску,
Ми з тобою, а Зірка - над нами...

...Ще тебе не було,
Ще мене не було,
А Зоря ся вже гріла оселі...
Розплітала косу,
Випускала росу,
Просиналися люди веселі...

...Але час, як стріла,
А життя, як юла -
Тож, коли нас з тобою не стане -
Наші внуки прийдуть,
Щоб пройти свою путь,
А Зоря їм станцює свій танець...

Кумпала Вір, 27.05.-22.06.2010 року,
м. Хмельницький


Віктор Цимбалюк,
"Поетичні Майстерні" - http://maysterni.com/user.php?id=2810

Uliss

Обережний комп‘ютер лакузою-охоронцем
ледь притлумить екранів земних палахкучий каприз:
Uliss вперто пливе над південним полюсом Сонця,
до антени останньої врісши в вогненний заміс.

Хвилі сяйва пекучі й цупкі – аж навіть камінні! –
та упевнений той, хто крізь протуберанці гребе,
що приборкане полум‘я нидіє у каміні,
що лиш вільний вогонь самоспалює сонцем себе.

Всі світила на обріях вранці пірамідальні...
Всі багаття Ітаки світилами стали давно...
Жінка з поглядом вічності у порожній вітальні
сумно гасить камін і розчахує в небо вікно.

Олексій Кацай