середа, 29 грудня 2010 р.

Чюрльоніс. Істина

Я так і думав. Темрява — це рух.
Невпинний, вічний, доки буде нас,
допоки хтось бере свічу до рук
або зорю показує анфас.

Допоки відблиск на його плечі —
усім речам одна-єдина мірка,
світитимуть однаково вночі
близька свіча і недосяжна зірка.

Микола Туз,
«Поетика» - http://poetry.uazone.net/tuz/

Космонавти з МКС телефонуватимуть дітям

«Роскосмос» оголосив про старт конкурсу "Дзвінок з орбіти", в якому зможуть взяти участь "юні любителі космонавтики". Про це повідомляється на сайті відомства.
Діти, які візьмуть участь у конкурсі, зможуть виграти право поспілкуватися з одним з космонавтів, що перебувають на Міжнародній Космічній Станції. Для того щоб взяти участь у конкурсі, дитині треба написати листа на орбіту й відправити його на адресу «Роскосмоса» - roscosmos2010@rambler.ru
У листі обов'язково потрібно вказати ім'я, вік та номер телефону. Авторові найкращого послання космонавти зателефонують просто з орбіти.
Конкурс організувала прес-служба «Роскосмосу» в рамках акції "Поштова скринька МКС", яка відбувається напередодні святкування 50-річчя польоту в космос Юрія Гагаріна.

В небі місяць зіходить смутний...

В небі місяць зіходить смутний,
Поміж хмарами вид свій ховає,
Його промінь червоний, сумний
Поза хмарами світить-палає.

Мов пожежа на небі горить,
Землю ж темнії тіні вкривають,
Ледве промінь прорветься на мить,
Знову хмари, мов дим, застилають.

Крізь темноту самотно зорить
Одинокая зірка ясная,
Її промінь так гордо горить,
Не страшна їй темнота нічная!

Гордий промінь в тієї зорі,
Та в нім туга палає огниста,
І сіяє та зірка вгорі,
Мов велика сльоза промениста.

Чи над людьми та зірка сумна
Променистими слізьми ридає?
Чи того, що самотна вона
По безмірнім просторі блукає?..

Леся Українка,
«На крилах пісень», К., 1904

А першим було не слово!..

А першим було не слово!
Синіє вгорі підкова

Веселки, гуде вода
Протяжно: "Подай, віддай!"

Подалі закинь монету,
Нехай забира. Планету

У хвилі космічні кинь,
Нехай заберуть. Амінь.

Ти чуєш, як б’є дзвіниця
У грудях тобі. Не спиться,

І вітер іще не вщух.
Спускається з неба Дух!

Наталя Тучинська,
«Сонце впало», 1998

Марсіанське кохання

Вже сивіє потроху мій волос,
Тихо час робить діло своє,
Я тебе поцілую у голос,
Марсіанське кохання моє.

Я тужу за тобою у пущі,
Шлю сигнали на ніжний радар,
Дотик голосом теплий - цілющий,
Це - кохання солодкий нектар.

І хмелію од того предива,
Що мене огортає всього.
І такий я стаю знов щасливий,
Мов цілунку напився твого.

Мов од душу щемливого слова
Змив недобре усе назавжди,
Дотик голосу, дотик любові,
І я знов - молодий, молодий!!!

23.10.7518 р. (Від Трипілля) (2010)

Ярослав Чорногуз,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=1218

Чи є життя на Марсі?

(Літературна пародія на вірш Ярослава Чорногуза «Марсіанське кохання» - http://maysterni.com/user.php?id=1218 )

Ти, напевно, полисів недавно,
Ще валяється гребінь в кишені.
Не сидиться тобі уже в плавнях -
Вирушаєш у мандри перчені.
Там Галактика жінкою зветься,
І повірить блищанню портрету.
Ти її замани, як ведеться,
На свою чорногузу планету.
Заспіваєш бентежно і млосно,
Та по струнах майстерно утнеш,
Нехай знає - закоханий острів
Є на Марсі - планеті пожеж.
А, якщо марсіанка - прегарна
І повірить зненацька поету,
То втечеш ти одразу. (намарно !)..
На свою недалеку планету.
І співатимеш знову і знову,
Бо у тебе чарівна бандура,
Про кохання своє пречудове,
Марсіанки дівочу статуру.
І коли ти мішатимеш в супі
Тим пером із далеких польотів, -
Прилетить марсіанка у ступі
І знайде чорногуза в болоті...

Микола Кум,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=4553

Зоряний вітер

Торкнися обличчям вітру зірок,
як планетоходу обірветься трак
і серце відчує пульсації брак
у тілі, що згадує свій перший крок.

Біля пагорбу крок, де дзюркоче струмок,
де з-під ніг до хмарок розбігається мак
і де зоряний вітер медвяний на смак –
не такий, як тутешнього неба димок.

Прогоріло воно, почорніло й відтак
впало з тобою на синій пісок
горілиць, як і має справжній козак,
все прострілене дюзами до думок...

Вітер зоряний світ продува до кісток
і міцнішає з небом світла зв‘язок.

Олексій Кацай