середа, 30 липня 2008 р.

Пролог

Доки бриніла струна —
життя тривало
доки Місяць розсікав небо
спокійно і тихо
над пагорбом падали зорі
осягаючи власну смерть
як світіння…


Іван Бойчук,

Я кричу в чужі вікна щоночі...

Я кричу в чужі вікна щоночі,
Бється птахом об вікна мій крик,
Розбудіть свої заспані очі,
Бо на небі зійшов молодик.
Подивіться, це все неповторно,
Прокидайтеся вже, диваки,
Вам під ковдрами страшно і чорно,
А на небі сьогодні зірки.
Ви у спальнях до болю самотні,
Не гардиньте ночами вікно.
Подивіться на небо сьогодні
Завтра буде вже іншим воно.


Руслан Доротяк,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=877

середа, 16 липня 2008 р.

Ми прощатись не будемо

Космодроми цвітуть чебрецем і ромашкою
— Отакою, як тисячі років назад.
І плечисті сини в сорочках нарозпашку
Із двадцятого віку виходять на старт.

Он ідуть вони рвучко з лобами високими.
Нетерплячі до сліз старомодних батьків.
А на кручах крутих під хрестами розсохлими
їхні пращури сиві гортають віки.

Чумаки і женці, у роботі наморені.
Запорожці, відкинувши пасма чубів...
Вже давно перейшли їхні руки у корені,
їхні голови буйні — верхів'я дубів.

Віддали вони горду розвихреність травневі,
А любов і красу — у цілющий нектар...
Тільки очі свої полишили для правнуків.
Що виходять сьогодні на старт.

Націлився хронометр у тишу секундами,
І серця, як хронометри,— з часом у такт.
Семафори відкриті! Прощатись не будемо,
Просто так: — До побачення, друже і брат!

Гей, злітають сини із своєї обителі.
Де комет і планет — золота крутія.
Там розгніваний Марс в генеральському кітелі,
І Венера у царственнім німбі сія.

Потім їх на землі засипатимуть квітами,
І — дорослі — ми станем од щастя дітьми:
Будем марити в снах цілу ніч Аелітою,
По-хорошому заздрить: — А жаль, що не ми...

Ну, не ми, так не ми... Бо не всім же й у космосі.
І не всім ордени, і медалі — не всім.
Я б, наприклад, хотів бути бронзовим колосом.
І потрібним для інших, як хліб і як сіль.

Відробивши, приляжу на кручі, заморений...
Без пишнот, без промовця з графином води
— Передам свої руки нев'янучим кореням
Молодих яворів і дубів молодих.

Посаджу тоді серце у полі ромашкою.
Тільки очі залишу онукам своїм.
Що колись на зорі в сорочках нарозпашку
Вийдуть роси збивати в космічні гаї.

Борис Олійник
(поезія знайдена Ярославом Нікітіним)

Для ілюстрації використана картина Тома Ньюсона "To extend our vision"

Всмоктала чорна ряска зорепад...

Всмоктала чорна ряска зорепад
хапа парсеки ротом безупинно
в акваріумі трьох координат
мій зореліт
як без води рибина

У склі безодні
___________погляд вже померх
у порожнечу
__________згусло безгоміння
і темно навкруги і ні шешерх
лиш нескінченність зорі нишком глима

І ось тоді я мікрофон зібгав
здолав його змертвілість найстрашнішу
вкрутивши вірші
_____________в непорушну тишу
й навколо їх Усесвіт закружляв

А потім обережно до нестями
я голову та очі-обереги
з гермошолому витягнув торбеги
і довго вчився дихати словами.


Олексій Кацай,
"Дзвони Атлантиди", СП “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997

Сповідь марсіанина

Яка стежина в глибині душі
Веде мене туди
______________де червоніють гори,
Що наче велети
______________тримають на собі
Таке непевне небо?

Безлюдно, безтваринно.
І лише я —
___________вдивляюсь кволими очима
________________________в бездушну висоту.
Там, як завжди, рясніють зорі.
Великі, хижі,
___________ блищать,
___________________як очі хворі…

То не вони засуджують мене,
То я — себе суджу,
________________тут серед гір,
___________________________в пилу іржавім…
І вже й не тямлю — за що…
Мовчить пустеля гір —
І тільки вітер,
___________ кричить мені : — Згадай!
— Що?
______Змову?
____________Рай?
Ні пари з вуст …
_______________лиш знову пил здіймає…
Та ще —
________червону
________________каламуть
_________________________душі…


Маріанна Маліна,
"Гоголівська Академія" - http://gak.com.ua/authors/1052

Альдебарани

Рогату Селену Собаки кусають,
Ведмедиця Рака впрягає у сани,
А Лебідь завис над воротами Раю.
До мене приходять Альдебарани.

Бекають приязно, буцають рогами,
Дружать зі мною небесні барани.

Ми сядемо разом, поглянемо строго
На день, що минувся, хороше й погане.
Якщо був нечемний, то буцають рогом,
Копитом посварять Альдебарани.

Бекають сумно, буцають рогами,
Мої педагоги небесні барани.

А можна сказати, що тяжко трудився,
Що ближнього щедро засипав дарами.
Що їв сиру терру і акви напився,
Тоді б'ють не сильно Альдебарани

Бекають приязно, буцають рогами,
Дружать зі мною небесні барани.

Андрій Босий,
"Поетика" - http://poetyka.uazone.net/bosyja.html