середа, 20 серпня 2008 р.

Пісенька про космічного гостя

Достигають яблука ранети.
Рання осінь листя золотить.
Гарний хлопець з іншої планети,
може, завтра в гості залетить.

Діло звичне — міжпланетні мандри.
Усміхнеться, зніме свій шолом.
Скаже: — Там, в сузір’ї Саламандри,
твій коханий бив тобі чолом.

Я спитаю: — Є у вас поети?
Як по-марсіанськи — макогін?
Знаєш, там туманність Андромеди,
Хай не йде так часто на обгін.

Він посидить, трохи відпочине,
цей мій дивний, нетутешній гість.
Планетарно синіми очима
про безмежний космос розповість.

Прийдуть люди з ним погомоніти,
хлібом-сіллю я їх пригощу.
Передам йому для Вероніки
білі айстри в крапельках дощу.

Перевірю техніку в ракеті,
розкажу, як звуться журавлі.
Хай посіє в себе на планеті
жменьку слів із нашої землі.

Апарат космічний загуркоче,
пропливе смарагдовий кортеж...
— Добре, я коли-небудь заскочу.

Ти в якій галактиці живеш?


Ліна Костенко

З темно–синього неба упала зоря…

З темно–синього неба упала зоря…
Догоріла і все… Не помітили люди,
Що нестало іще одного корабля,
З тих, що в небі пливуть із нізвідки в нікУди…

Люди просто ішли битим шляхом своїм,
Говорили про щось неважливе – до – болю
І не думалось їм, за печалями зим,
Що душа іще проситься вийти на волю –

Полетіти туди де, в далеких світах,
Вже чекає її вітер нових земель,
Щоби з чистих бажань, у загублених снах,
Збудувати для неба новий корабель…

Щоби хтось із людей, на порозі весни,
Просто глянув би в гору і звідси, здаля,
Пригадав свої мрії і радісні сни…
І впізнав би у небі свого корабля.

Сергій Руденко,

«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/262
В якості ілюстрації використана картина О.Леонова ""Блискавка" - космічний ретранслятор"

Темно...

Темно.
Не тицяй пальцем на Полярну зірку,
йди собі на небо
смішити двох білих ведмедів.
Привези кавунів і динь отим Чумацьким Шляхом –
і стане солодко.
Можеш накрутити хвоста кометі
й розставити зорі так, щоб усі астрологи сказали: “Буде щастя...”


Марія Козиренко,
«Сонячна бомба», Український Центр -
http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=7198&page=1#text_top

З останніх сил пульсує в небі зірка...

З останніх сил пульсує в небі зірка,
Ще мить одна - і зникне назавжди…
І прикро їй, і боляче, і гірко,
Що вже не віднайдуть її слідів.

Не гріє промінь, і не ті вже сили…
Ні, це нічого: смерть їй не страшна -
Вона ж усе, що лиш могла, зробила,
Та вже не усміхнеться їй весна…

Вона ж палала, сяяла, горіла,
З планетами водила хоровод.
Тепер немає їм до неї діла -
Своїх є досить в кожного турбот…

Але чому? Чому ніхто не втішить?
Чому самотня? Скаже хтось чи ні?
Лиш лине в темряві космічна тиша,
І плач зорі їй в унісон бринить…

Нехай мовчать галактики просторі…
Хай під пером чорнішає папір…
Усі ми в цьому світі, наче зорі,
Пульсуємо журбі наперекір.

І шаленіє у безмежжі горе,
І самоти розширюється вир…
Летімо, друже, в небо неозоре,

Щоб серцем приголубить сотні зір…


Микола Савчук,
«Благовісник» - http://www.blag.org.ua/poez/savchuk.php

Планета Дощів, або Вірш без початку та кінця

гойдався тиші дивний щем
вдяглись рослини в колір меду
мовчав комп’ютер і дощем
доїлася корова неба

ледь ремигала вітерцем
а з-під цеберки зореліту
зміївся сизим ручаєм
наволглий мотузок орбіти

у хмаровище вгрузнув крик
та й розчинився в громовиську
іншопланетний чередник
на неземному пасовиську

точився крізь планету він
аж до самого серцевиння
бо зв’язаний був з світом цим
вузлом набряклого коріння

та потім вперто проростав
себе відчувши невмирущим
бо час ізнов дощем ставав
а обрій всесвітом Тому що


Олексій Кацай,
"Дзвони Атлантиди", СП “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997

неділя, 3 серпня 2008 р.

Сяйні виплески

Ми - розшарені в світ діти праджерела,
Сяйні виплески Божого Лику
Вільним промислом поодинокі русла
Сполучили свій простір довіку

Від чола наднебесся нефритовий спис
Протинає серця щохвилини,
Йдуть космічні дощі та по променях вниз
Душі сіються в наші родини

Попри святість текти серед правд і оман
Ми примушені власним коханням
І, як вперше, край неба планет караван
Супроводжує наші вигнання ...

Й буде місячна річка нам срібло нести
Мов провісник ранкового сходу...
Знов мандруємо ми у безкраї світи
Осягаючи власну природу.


Валерій Привітний,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=1649

Ми мандруємо в світ на смугастих котах..

Ми мандруємо в світ на смугастих котах,
Між галактик, і кожному сонцю,
Перевіривши, що з їхнім сяйвом не так,
Виділяємо по охоронцю.

Час застиг, ледь видніють зірки
Тиша вкрила космічну пустелю
Тільки зоряний соловейко в пітьмі
Ріже вакуум срібною треллю

Наше братство тримає вселенський режим,
Не дає сонцям темпи міняти
І мені та невидимим друзям моїм,
Не доводиться відпочивати.

Кожну мить як від справ відриваюся я -
З лику світу на той бік творіння -
Долучаюся я до братів на котах
На дорозі святого служіння.


Валерій Привітний,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=1649

Народилася зірка

Народилася зірка - є дозвіл на шлях -
Кличе простір у справах творіння -
Знов мандруємо ми на смугастих котах
Й гнуться зорі від їх муркотіння

Там, на променях ще несповитих зірок,
Блискотять галактичні зайчата,
І цей танець найдальший померхлий куток
Розфарбовує подихом свята

Мати всесвіту вічна, на тлінних руках
Її діти живуть або гинуть, -
Маєм пам'яттю першого молока
Усвідомити вірну стежину.

Вість про зірку несімо прекрасній Землі -
Що віки коло Сонця кружляє -
Бо для нас (хоча і весь всесвіт нам дім)
Більш дорожчого місця немає.


Валерій Привітний,
"Поетичні Майстерні" - http://maysterni.com/user.php?id=1649

Астероїд

Нас, чорними зірками обпалених
у кострубатих нутрощах всесвіту,
__________несе гора, що улетіла
_______________з недобудованої планети.

Несе гора, літаюча в просторі,
наш корабель зі згаслими дюзами
__________і в мікрофонах виє тиша,
_______________стиснувши мозок до скам’яніння.

Летить гора, що так і не згодилась
провалля вкрити білими шатами
__________чи заховати їх у згортках
_______________сяючого крижаного світла.

І ось вона, потворно оголена,
затятістю знівечена своєю,
__________блукає поміж куль небесних,
_______________всесвіти дряпаючи собою.

Але її поети побачили,
стереометрію волі вивчивши,
__________і астероїдом назвали,
_______________що означає — “зіркоподібна”.



Олексій Кацай,
"Дзвони Атлантиди", “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997