вівторок, 22 травня 2012 р.

Десант


Падаю в небо.
Погас парашут.
Є дві хвилини до бою.
Поки ще тягне старий антиграв,
я перевірив набої.

Зліва спалахує.
Знизу – пісок.
Що за планета?
Не знаю.
Щось там варнякав учора комбат…
Як то?..
«Моя хата скраю»!

Швидко за камені.
Мушка – приціл.
Оптика часто підводить…
В кого стріляти?
Мішені нема!
Навіть шляхів для відходу…

Так, він у засідці! –
Інфрашукач.
Хтозна, чи враг теплокровний…
Може, він жук чи амеби шматок?
…Ввечері – знов макарони…

Не роздасися
(а що то повзе?)
від польової дієти…
Бластер гарячий.
Ловлю дрижаки.
Ох-х-х! У амеб є ракети!

Щось припікає…
Навіщо мені
ці викрутаси зі смертю?
За три копійки лежатиму тут
ницьма, на клапті подертий…

Я ж вам не кіт, що то дев’ять життів! –
тільки два тіла в запасі…
Й ті поганенькі – з розпродажу…
Бах!
Снайпер амеб’ячий… В-в-вася!..

Несправедливо:
всього дві руки.
В нього ж хапалок штук вісім!
В кожній пулялка якась…
Тарарах!
Нишкну, як хрущ на горісі…

Нумо, десант!
Чавлю драглі, ура!
Котимо хвилю атаки.
Сонце зелене скотилося з гір.
Смерть холодцям-забіякам!

День добігає простого кінця:
амба роботі й амебам.
Знов макарони!
Верзе щось комбат…
Що?
«Нам чужого не треба!»…

 Світлана Козаченко
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/314

Чумацький Шлях


Чумацький Шлях   
долаю поглядом, 
але зірки з-під очей, 
як камінці 
вислизають 
і падають з неба. 
Вранці 
я шукаю їх по степах, 
а знаходжу лиш 
рясні роси.

Анатолій Мельник
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/192

акваріум ночі...


акваріум ночі.
я в ньому - риба.
бо тільки й умію
жменями жерти
пігулки-зорі.
за ніч до смерті
вже байдуже – справді!-
чия то хиба
що дафній завжди
не вистачає.
кричать одчаєм
скляні очиська.
дарма! не чують
і ті хто близько.
вони ж бо мають
горнятко з чаєм
і тепле ліжко.
до риби - що їм?
моя луска для них -
зайвий виклик.
у мене - плавці.
у них бо – ікла.
вони - по двоє.
а я - не воїн.
я просто риба.
чого їм треба?
я знаю – хліба.

...а в мене – НЕБО...


Дарина Березіна,
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/392

Бачиш, простір позбувся часу...


Бачиш,  простір  позбувся  часу,
бенкетує  собі  навмання,
щоб  над  Всесвітом  розлилася
світлотіні  тремка  броня,
щоб  народженим  крізь  століття,
мов  крізь  ночі,  -  обличчям  в  сон,
стало  легко  між  днів-магнітів
битись  з  пам`яттю  в  унісон.

Світлана Ілініч
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/381

Посадка на Планету Двох Синіх Сонць


З небес незакартовано-чужих
знімаючи обгортки й оболонки,
шурхочучи сузір‘їв целофаном,     
      виймаємо планету загадкову,
де сутінки бубнявіють світанком
двох синіх сонць…
      Калейдоскопи мрій
      занурюються в мушлю атмосфери
      і діаманти сонць,
мов солітери,
      здіймають самоцвітний буревій
      по курсу апарата-піонера,
      який від цього блиску сам не свій.
Та скель прозорих
кришталеві
стелли
з його металом
починають бій.
      І блискавки вдаряють в скляні трави.
І скалки
електричної заграви
зриваються зі стебел,
скель та вій.
      Зростає небезпеки магнітуда...
Клекоче хрипко плазмою рушій...
      Пульсації думок, фотонів, крови,
плюскочуть в нервах, жилах, наносхемах,
а виснажені відстанню світила
двовимірно хитають планетарій
пласких небес, до трупних плям чужий.
      ...Хоч відлиск сонць лишається живий
в опуклій
геометрії земній.


Олексій Кацай
«Перебендя-Space», «Міжнародне філософське-космологічне товариство» - http://www.bazaluk.com/conference/perebendya-space-kosmiceskaya-lirika.html


Ілюстрация: О.Соколов "У світі двох сонць"

суботу, 11 лютого 2012 р.

Океанiя

…найглибший – неба океан:
найчудернацькі риби там;
на його дні зірки небесні;
на його тлі – діла чудесні…

– дрейфує собі серед ночі:
себе напружувать не хоче:
на плині ночі найпомітня:
медуза місяця самітня…

…та як затягує поверхню, –
якимись хмарами й дощами;
або забілює снігами;
як у туман макають землю…

– як одрізає нас од світу!
ані привіту з того світу!!
ні неба, ні його склепіння!!!
й натягується пуповиння…

…чи цим, – обурені вітри,
що зазвичай метуть двори;
бо переймають неподобства,
та розганяють темні хлопства…

– ясні, устеляться проміння
на піднебеснеє тремтіння;
а просто в небо плигне сонце, –
цей світ обризкає, обсяє…

…весь, – височіє, – океан!
весь височіє, – тут і там!
наніч піднімуться зірки:
порухатись, подихати…

– й повисочіти!!.
і я твій берег, океан, –
до тебе височію й сам, –
а височію…

Юрій Зозуля,
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/363