субота, 30 січня 2010 р.

Трагедія Шаттла

Наша мрія здійснилась. Летимо ми нарешті у небо.
Всі страхи і сум’яття – відхили, і відкинь, і забудь.
Нам останнє причастя і сповідь сьогодні – не треба.
Помолились до образу, посмішка, знімок – і в путь.

Ми в скафандрах. Спокійно. Давно відступила тривога.
Відлік часу на миті уже оператор завів.
Ми хотіли дізнатись одну таємницю у Бога.
Тільки Бог відкривати своїх таємниць не схотів.

Ви не плачте за нами, всі рідні, і діти-небоги.
Не терзайтеся, любі колеги, за хибний ваш труд.
Ми у небо зібрались, неначе у ближню дорогу.
Та дорогу у вічність проклали за кілька секунд.

Ми із Хаосу в Космос хотіли віконце відкрити.
Тільки Космос наш хаос у душах в порядок привів.
Ми розумні, здавалось. Для Бога однак – наче діти.
Нам віконце закрилось назавжди як віка гробів.

Ми вже знаємо все, що тоді ми побачить хотіли.
Ми відчули смак вічності. Вам ще дерзать і дерзать.
Ви моліться за нас, на очах сльози щоб не бриніли.
Ми ж поможемо вам вашу зірку із неба дістать.

Під уламками шаттла сховали ми плани насущні,
І всі мрії, й надії на щастя дітей і батьків.
Помоліться же щиро за наші немолені душі,
Щоб не мали ми більше непрощених в раю гріхів.

А всі квіти, і смуток, поезія вічна і музика
Хай очищенням будуть для ваших заболених душ.
Ми все бачимо й чуєм. Така тут у раю акустика…
Тільки шкода, що знову на землю нам – браму не руш.

Галина Фітель,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=3615


Помовчи хвилину, Космосе...

Шаттл «Колумбія» (Columbia) почав розвалюватися близько 9 ранку за часом Східного узбережжя США (16:00 київського) 1 лютого 2003 року за 16 хвилин до посадки. Катастрофа відбулася при швидкості 20000 км/час , на висоті близько 63 км і катапультуватися астронавти не могли. Шаттл «Колумбія» 28 разів побував у космосі, провів там 300,74 діб, зробив 4.808 обертів навколо Землі й пролетів, у цілому, 201.454.702 кілометри.

Сім обертів Землі навколо Сонця тому з нею навіки простилися:





ХАСБЕНД Рік Дуглас (HUSBAND Rick Douglas) - командир екіпажу корабля “Columbia” (STS-107). Астронавт NASA. Народився 12 липня 1957 року в місті Амарілло, шт. Техас. В 1975 році закінчив середню школу місті Амарілло, шт. Техас, в 1980 році - Техаський Технічний університет (бакалавр в області механіки), в 1981 році - курси військових пілотів на Базі ВВС США «Венс», шт. Оклахома, в 1989 році - школу тест-пілотів на Базі ВВС США «Едвардс», шт. Каліфорнія, в 1990 році - університет штату Каліфорнія (магістр в області механіки). В 1982-1985 роках проходив службу на Базі ВВС США «Мооді», шт. Джорджія, а в 1985-1987 роках - на Базі ВВС США «Джорджія», шт. Каліфорнія. В 1988 - 1992 роках - інструктор школи тест-пілотів на Базі ВВС США «Едвардс», шт. Каліфорнія. В 1992 - 1994 роках у рамках обміну проходив службу в британських ВВС на авіабазі Боскомбе-Даун в Англії. Має загальний наліт більше 3800 годин на більш, ніж 40 типах літаків. З грудні 1994 року - в загоні астронавтів NASA. Зробив один політ у космос з 27 травня по 6 червня 1999 року як пілот корабля «Discovery» по програмі STS-96 тривалістю 9 днів 19 годин 13 хвилин 1 секунда. Політ на кораблі "Columbia" за програмою STS-107 був другим у кар'єрі Хасбенда. Нагороджений медалями ВВС «За успішну службу», «За відмінну службу» (з дубовим листям), «За службу у ВВС», медаллю NASA «За космічний політ» (1999 р.).Був одружений. Залишилися двоє дітей.



МАККУЛ Вільям Камерон (McCOOL William Cameron) - пілот корабля “Columbia” (STS-107). Астронавт NASA. Народився 23 вересня 1961 року в місті Сан-Дієго, шт. Каліфорнія. В 1979 році закінчив середню школу «Коронадо» у місті Лаб‘ек, шт. Техас. 1983 року отримав ступінь бакалавра в царині прикладних наук в Академії ВМС США, а в 1985 році - ступінь магістра в області програмування в Мерілендському університеті. В 1992 році отримав ступінь магістра в царині аеронавтики в аспірантурі Академії ВМС США. З 1986 року по 1996 рік служив у частинах радіоелектронної розвідки ВМС, у тому числі в з'єднаннях, що базувалися на авіаносцях “Coral Sea” і “Enterprise”. Має наліт 2100 годин на літаках 24 типів. З 1996 року - в загоні астронавтів NASA. Політ на кораблі "Columbia" за програмою STS-107 був першим у кар'єрі Маккула. Був одружений. Дітей не було.



ЧАВЛА Калпана (CHAWLA Kalpana) – другий пілот корабля “Columbia” ( STS-107), бортінженер. Астронавт NASA. Народилася 1 липня 1961 року в місті Карнале в штаті Пенджаб в Індії. В 1976 році закінчила середню школу імені Тагора в місті Карнале й вступила до Пенджабського інженерного коледжу. В 1982 році закінчила коледж і отримала ступінь бакалавра наук з аеронавігації. Потім вийшла заміж і переїхала на постійне місце проживання в США. В 1984 році отримала ступінь магістра наук з аерокосмічної інженерії в Університеті штату Техас. В 1988 році захистила докторську дисертацію в Університеті Колорадо. В 1988 році почала працювати науковим співробітником в Інституті МСАТ в місті Сан-Хосе, шт. Каліфорнія, виконуючи роботи для NASA. Займалася комп'ютерним моделюванням повітряних потоків при польотах літаків типу Harrier. З 1993 року перейшла працювати в компанію Overset Methods Inc. на посаду Віце-президента компанії й одночасно науковим керівником робіт. Має численні публікації в області аеродинаміки. До загону астронавтів NASA зарахована в 1995 році. Пройшла повний курс загальнокосмічної підготовки й підготовки до польотів на кораблях системи “Space Shuttle”. Зробила один політ у космос з 19 листопада по 5 грудня 1997 року як фахівець по роботі з корисним навантаженням корабля “Columbia” за програмою STS-87 тривалістю 15 діб 16 годин 35 хвилин і 1 секунди. Політ на кораблі "Columbia" за програмою STS-107 був другим у кар'єрі Чавли. Розведена.



АНДЕРСОН Майкл Філліп (ANDERSON Michael Phillip) - керівник групи фахівців польоту корабля “Columbia” (STS-107), фахівець польоту-3, фахівець з роботи у відкритому космосі-2. Астронавт NASA. Народився 25 грудня 1959 року в місті Плеттсбург, шт. Нью-Йорк. В 1977 році закінчив середню школу в місті Чейні, шт. Вашингтона. В 1981 році отримав ступінь бакалавра в царині фізики й астрономії у Вашингтонському університеті, а в 1990 році – ступінь магістра в царині фізики в Крейгтонському університеті. З 1981 року служив у різних з'єднаннях ВПС США як технічний фахівець. Має наліт близько 3000 годин на літаках типу КС-135 і Т-38А. До загону астронавтів NASA зарахований в 1994 році. Пройшов повний курс загальнокосмічної підготовки й підготовки до польотів на кораблях системи “Space Shuttle”. Зробив один політ у космос з 23 по 31 січня 1998 року як фахівець по роботі з корисним навантаженням корабля “Endeavour” по програмі STS-89 тривалістю 8 діб 19 годин 48 мінут 4 секунди. Політ на кораблі "Columbia" за програмою STS-107 був другим у кар'єрі Андерсона. Був одружений. Дітей не було.



БРАУН Девід Макдауелл (BROWN David McDowell) - фахівець польоту-1 корабля “Columbia” ( STS-107), фахівець з роботи у відкритому космосі-1. Астронавт NASA. Народився 16 квітня 1956 року в місті Арлінгтон, шт. Вірджинія. В 1974 році закінчив середню школу «Йорктаун» у місті Арлінгтон, шт. Вірджинія. 1978 року отримав ступінь бакалавра в царині біології в Коледжі Вільяма й Мері. В 1982 році визнаний гідним докторського ступеню з медицини в Медичній школі Східної Вірджинії. Надалі займався медичними дослідженнями в інтересах ВМС США. В 1995 році закінчив школу тест-пілотів ВМС США. Має наліт близько 1700 годин, у тому числі 1100 годин на військових літаках. З 1996 року - у загоні астронавтів NASA. Політ на кораблі "Columbia" за програмою STS-107 був першим у кар'єрі Брауна. Розведений.



КЛАРК Лорел Блейр Селтон (CLARK Laurel Blair Selton) - фахівець польоту-4 корабля “Columbia” (STS-107). Астронавт NASA. Народилася 10 березня 1961 року в місті Еймс, шт. Айова. В 1979 році закінчила середню школу «Вільям Хорлік» у місті Расін, шт. Вісконсін. 1983 року отимала ступінь бакалавра в царині зоології в університеті Вісконсін-Медісон. В 1982 році визнана гідною докторського ступеню з медицини. Надалі займалася медичними дослідженнями в інтересах ВМС США. З 1996 року - у загоні астронавтів NASA. Політ на кораблі "Columbia" за програмою STS-107 був першим у кар'єрі Кларк. Нагороджена рядом медалей Міністерства оборони США й ВМС США. Була замужем за Джонатаном Кларком (Jonathan Clark). Залишилася одна дитина.




РАМОН Ілан (RAMON Ilan) - фахівець з роботи з корисним навантаженням-1 корабля “Columbia” ( STS-107). Полковник ВВС Ізраїлю. Народився 20 червня 1954 року в Тель-Авіві, Ізраїль.В 1972 році закінчив середню школу. 1987 року отримав ступінь бакалавра в царині електроніки й комп'ютерної техніки в Тель-Авівському університеті. З 1972 року на службі у ВПС Ізраїлю. Учасник Шестиденної війни (1973 р.), багатьох бойових операцій на Близькому Сході в 1980-х роках. Має загальний наліт більш, ніж 3000 годин на бойових літаках різних типів, у тому числі більш, ніж 1000 годин на F-16. В 1997 році був відібраний як фахівецьіз роботи з корисним навантаженням для польоту на американському кораблі багаторазового використання. Тоді ж розпочав підготовку до польоту в Космічному центрі NASA імені Джонсона. Політ на кораблі "Columbia" за програмою STS-107 був першим у кар'єрі Рамона. Має ізраїльські державні нагороди. Був одружений. Залишилися чотири дитини.

МИ ВАС ПАМ'ЯТАЄМО, СПЕЙСЕРИ...

Небо, страждаючи, зорі народить...

Небо, страждаючи, зорі народить,
Муками струсів наповниться Вічність.
Мудре страждання облагородить
Наших незрілих думок пересічність.

Райдуга, мов терези всесвітні,
На тарілках неземної роботи
Білі сади розгойдавши у квітні,
Виважить наші гріхи і скорботи.

Краплі світанків заграють у листі,
В хмарах відчиняться брами сині.
Будемо світлі, будемо чисті —
Ніби народжені тільки нині.

Там, поза хмарами, кров’ю заграви
Небо пливе— мов задумлива мати.
Кров невмируща вливається в трави,
Щоб відродитись і знову страждати.

Мудре страждання…
_________________Нічого, крім тебе,
Не освячу степовою росою.
Світлу красу добуваючи з себе,

Ти невситимість гамуєш красою.
Може, колись розпізнає наука
Правду на дні філософської чаші:
Всесвіт — це мука…
__________________Одвічна мука,—
Та, що народжує радощі наші.

1966

Микола Руденко,

Знову сонце зійшло...

Знову сонце зійшло,
День прибув…
Як мене не було,
Де ж я був?

Мабуть, жив у зорі —
В напівсні;
Чи в дубовій корі,
Чи в зерні.

Вітер хмари жене.
Дощ іде.
Як не буде мене,
Буду де?

Мабуть, в Сонце піду —
До братів,
І усе там знайду,
Що хотів.

Що хотів, що бажав,
Брав зі сну…
На землі не дожав —
Там дожну.

1966


Микола Руденко,

Атомне

Я галактик ваших гривастих
Не вивчав у екстазі німому.
Я — невидимий головастик,
Що живе у тобі самому.

Я — живого частка єдина,
Нас в тобі міліярди цілі.
Я так само, як ти — Людина,
Твій двійник у твоєму тілі.

Ми не знаємо, що назовні,
Ми кружляємо на електронах.
Є у нас урядовці верховні
І вожді на державних тронах.

Ми не віримо в потойбічне,
Ми у нашому з головою:
Ти — це тільки стихія космічна,
Що не може бути живою.

Вірить в тебе — це визнавати,
Що над нами є Вищий Розум.
Отже, вийде:
наші магнати —
Тільки пси, що біжать за возом.

Та коли ми вийдем із тіла
В те життя, що у мріях носили,
Чи розкаже сперма змертвіла,
Хто збудив материнські сили?

Мабуть, темінь лапами свастик
Нас жбурляла тому до катівень,
Щоб з’явивсь хоч один головастик —
Той, що стане з тобою врівень.

1966

Микола Руденко,

Радіозоря

Наша цивілізація багато випромінює радіохвиль.
За свідченням астрофізиків, Землю сьогодні
здалеку можна переплутати з радіозорею.



Ми молимось біля екрана,
Неначе біля вівтаря.
Земля внизу — кривава рана,
А з неба — радіозоря.

Крізь хмари та вербові крони,
Через луги і сіножать
Офелії та Дездемони
Радіохвилями біжать.

Спурхнувши із якоїсь хвильки
(Схоласте, був провидцем ти!),
На кінчику твоєї шпильки
Танцюють янголи й чорти.

Планета схожа на корову,
Яку ми доїмо щодня,
Щоб кинуть образ, кинуть слово.
А що в них — правда чи брехня?

Здобуток чи, можливо, кара?
Що збережуть від нас віки?..
Вже голоду страшна примара
Бере в полон материки.

Дивлюсь, як світ спливає горем,
Шукаю сенс отих зусиль:
Чи ми себе не перетворим
На мертвий плин радіохвиль?

І легковажним примхам вірні,
Геть випивши снагу земну,
Вже не тілесні, а ефірні
Полинемо у далину.

І десь про нас промовить гірко
Загиблих зір старий знавець:
— Іще одна радіозірка
Себе спалила нанівець.

З.ІІ.74

Микола Руденко,

Агностична релятивістика

Для тiл, що рухаються
з надсвiтловою швидкiстю,
час тече у зворотньому напрямку.

(Пiдручник з фiзики)

Бог хитрий, але не пiдступний.
(A. Einstein про можливiсть
руху з надсвiтловою швидкiстю)

Коли ти рухаєшся з надсвiтловою швидкiстю,
Час бiжить у зворотньому напрямку,
Як велять йому хитрi закони фiзики.
I тодi проживаєш життя своє знову:
Послiдовнiсть - зворотня, подiї - тi ж самi.
Та ж сама нудьга, тi ж самiсiнькi корчi,
Що хапали за ногу в холодному морi,
Той самий запах ледь-ледь розпуклого листя,
Що дiяв, як дивний наркоз, однiєї весни.
Та ж кава, тi ж кроки за рогом нiчної вулицi...
Та ж бiографiя, палiндромiчно-комiчно-трагiчно обернена...
От лише щастя, як i ранiше, мина непомiченим,
От лише бiль вiд розлуки, уже призабутий, приглушений,
Трохи втамований напластуваннями "Мазi Хроносу",
Рiже тебе навпiл, четвертує, рве "на британський прапор",
I ти з жахом згадуєш давнiй урок математики
I страшну особливiсть усiх геометричних прогресiй:
В о н и н е с к i н ч е н i . . .
Напевно, саме тому, керуючись абстрактним гуманiзмом,
Бог, чи, може, хитрий Альберт Айнштайн,
Встановили перше правило вселенського руху:
РУХАТИСЯ З НАДСВIТЛОВОЮ ШВИДКIСТЮ
КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ!

Щоправда, за все в цьому Всесвiтi треба платити,
I за сяке-таке заживлення задавнених ран,
Що дає можливiсть сяк-так жити, не виючи з болю,
Розплачуєшся сидiнням на невеличкiй Землi,
Де нiкуди не дiтися вiд нових напiвсмертельних поранень,
I тобi, неначе удавка, стискує горло
Невидимий елiпс земної орбiти.
Сонячну Систему ти сприймаєш, як провiнцiйну тюрму,
З пацюками, клопами, цвiллю та iншим, дрiбнiшим, падлом.
I лише коли головний наглядач
Вже не свiтить у вiчко твоєї камери,
Можна визирнути у вiконце нiчного неба,
Якщо не застять його набридливi рiзно- та одноманiтнi хмари,
I тихенько скиглити, дивлячись на далекi зорi,
Уявляючи, як вони рухаються назустрiч,
Наче потiк свiтлячкiв, чи снiжинок в горизонтальному летi,
Так, як ти бачив колись, у простому, як дверi, дитинствi,
Вкотре переглядаючи наївну кiнофантастику...
Та зорi, складаючись в лiтери невiдомого алфавiту,
Утворюють застережливий напис:
РУХАТИСЯ З НАДСВIТЛОВОЮ ШВИДКIСТЮ
КАТЕГОРИЧНО ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ!


I нижче - пiдпис, зовсiм, проте, нерозбiрливий.
Може, "БОГ".
А може, "ХИТРИЙ АЛЬБЕРТ АЙНШТАЙН".

26.02.2001
Мирослав fon Butterfly

Ти знов охороняєш астропорт...

Ти знов охороняєш астропорт
від злих прибульців.
Ходиш метушливо
по злітних смугах.
Лазерний офорт
розпалює метеоритів злива,
лиш захисні вмикаються поля
по цей бік ними вибитого неба.
Ти зорі лічиш. Зорі ж кличуть тебе
до вивертання всесвіту з нуля,
до виснаження винайдених слів.

В галактиці ж керованого руху
відлуння себе в напів-вуха слуха
з булижною ментальністю ментів.
І зорельоти огортає мох,
й дичавіє аж до людини Бог,
і тягне зі шпарин душком. Не духом.

Стій! Хто іде?..

А не іде ніхто.
Вірніше, йде під навісним кутом
весь путь, весь час лишаючись на місці,
мов сталагміт – цей карстовий абсцес.
...І ставить позначку кібернетичний пес
на вимерлої тварі давній кістці.


Олексій Кацай,
«Кварцовий Lітак», Кременчук, Видавництво Щербатих, 2008

субота, 2 січня 2010 р.

Метеор

Ось блиснув метеор і згас,
Як у життю щасливий час.

І на всесвітнім цвинтарі
Лягли десь відламки зорі.

Так розпадалися світи,
Живуть і гинуть без мети.

І всі вони — один цвинтар,
А творець їх — старий гробар.

Усе по радощах марних
Гребе у безвістях сумних.

1899

Осип Маковей

Народна астрономія українців

Зоряне небо! Споконвіку воно супроводжувало земне життя наших пращурів. Ясним сонячним днем і погожої зоряної ночі, ранніми осінніми вечорами та весняними ранками небесні світила були разом з людиною, з її радощами і печалями, буднями і святами. Сьогодні вже тяжко встановити точно час, коли зоряне небо стало для наших предків і годинником, і компасом. Більше того - стало їхньою пам’яттю, бо закарбувало вірування і знання давно зниклих з лиця Землі окремих людей і цілих народів. Небо перетворилося у своєрідне дзеркало - стало відображенням життя народу : котився небосхилом небесний віз, палахкотіли небесні стожари, бродила небесна квочка з курчатами, йшла до криниці Дівка з відрами... Проте небо не завжди було привітним - воно посилало дощі і грози, наводило спеку та інші, на думку людини, напасті, а тому, безумовно, давнім українцям хотілось прихилити до себе його ласку, щоб мати густо кіп на полі, багато роїв у пасіці, багато ягнят, телят, лошат, щоб мороз не поморозив жита, пшениці і всякої пашниці, щоб у садку родило дерево, а у дворі плодилась птиця. Небо здавалось давнім українцям то полем, то морем, то просто кленовим листком, на котрому написані Сонце, Місяць і зорі; хмари здавались лісами, дібровами, скелями, ватагою овець; зорі - копами на полі, або листом на воді; Сонце - соколом ; блискавка - терном або терновим вогнем. Які небесні світила повсякчас спостерігалися у першу чергу нашими пращурами? Звісно - Сонце, Місяць і зорі. Саме ці світила й отримували власні назви. Сонце - сила, що оживляє всю природу - видавалось нашим предкам мудрим, сивим дідом, статним воїном чи вродливим юнаком (парубком). Досить часто уявляли його у вигляді колеса. "Колесом, колесом в гору Сонце йде..." (з укр. народної пісні). Сонце було божеством (див. Дажбог, Ярило, Купало). Місяць був одним із головних астрономічних символів наших пращурів. В Україні про Місяць народ казав: "Це - предок Дідух, а зорі - то його рідня". Виокремили на зоряному небі праукраїнці й окремі сузір’я. До наших днів дійшли лише деякі з цих назв. Найвідоміша з них, звичайно ж - Великий Віз - четверо коліс та троє коней (семизір’я Великої Ведмедиці) - з’явилася на зоряному небі наших пращурів у сиву давнину. Поява небесного Воза не була випадковою. Адже віз - важлива деталь побуту людини ще з кочових часів, а для хлібороба він - неодмінне знаряддя праці. За допомогою небесного Воза наші предки визначали час як у практичному плані (положення В.В. щодо горизонту), так і в філософському: "Між крайнім переднім конем (зоря η) і другим конем (зоря ξ) є маленька зірочка - вудила: коли вони переїдаються, тоді й кінець світу". Сузір’я Малої Ведмедиці здавна в Україні носить назву Пасіки. Інколи його називають Малим Возом - дається взнаки схожість цього семизір’я з ковшем Великої Ведмедиці. Сузір’я Оріона у праукраїнців отримало назву Плуг, Граблі, Полиця, Чепіги, а три зорі поясу Оріона - Косарі. Одна з легенд говорить про те, що за часів царя Таргитая на землю Скіфії з неба впали золоті речі: плуг, ярмо, сокира і чаша. В Україні здавна існував культ золотого плуга і це, звісно, неспроста - хлібороб без плуга обійтися аж ніяк не міг! От і помістили наші пращури Плуг на зоряне небо, вибравши для цієї мети один з найвиразніших зоряних візерунків (офіційна назва сузір’я має грецьке походження). Косарі отримали свою назву у зв’язку з тим, що ці зорі сходять ранком у пору сінокосу. Сучасне сузір’я Орла в Україні мало назву - Дівка з відрами. Легко здогадатися чому - за зовнішньою схожістю (мал. 1). А от не дуже виразне сузір’я Дельфіна, що знаходиться поруч з небесною Дівкою, слугувало праукраїнцям небесною Криницею. Саме до неї і йде по воду дівчина.(мал. 2)






Було б дуже дивним, якби на зоряному небі наших пращурів не знайшлося місця Пастуху. Одне з найвідоміших сузір’їв нашого неба (найкращий час спостережень - весна) - сузір’я Волопаса у наших пращурів - Пастух або ж Пастух з гирлигою (мал. 3). Небесний Пастух, мабуть, слідкує за небесним Биком-Тельцем. Офіційна назва сузір’я - Телець - має грецьке походження. В Україні воно отримало споріднену назву - Бик-Телець (Волос)(мал. 4).






Ще одна яскрава група зір, що спостерігається в наших краях у будь-яку пору року, бо не заходить за обрій - сузір’я Кассіопеї - отримало назву Борона. У цій назві наші пращури увіковічили ще одне знаряддя праці хлібороба. П’ять яскравих зір дійсно нагадують примітивну борону. Сучасним жителям міст, які у своїй більшості не мають уявлення про це знаряддя праці, п’ятизір’я Кассіопеї швидше нагадує літеру W з латинської абетки.
Нарешті, остання назва сузір’я, що дійшла до наших часів з далекого минулого, це праукраїнська назва сузір’я Лебедя. Найяскравіша його частина нагадує звичайнісінького хреста (мал. 5). Отож, мабуть, не довго думаючи, наші пращури й присвоїли цій групі зір назву Хрест.




На зоряному небі сузір’я Хреста знаходиться посеред Шляху в Київ. Цей шлях - примітна деталь зоряного неба Землі. Більше того, вона відома практично всім, але під назвою Молочний Шлях. Таку назву широка срібляста смуга, що перетинає зоряне склепіння від обрію до обрію, отримала від стародавніх греків. Український її відповідник, повторимо - Шлях у Київ, або (відоміший ніж перший) - Чумацький Шлях (мал. 6). Остання назва також легко "розшифровується". Доба чумакування залишила помітний слід в історії України, а про те наскільки цей промисел був важливим для життя людини, власне, і говорить поява небесного Чумацького Шляху.




Про зорі у нашому народі здавна говорили таке: зорі - діти Сонця і Місяця; ясне Сонце - то господиня, ясень Місяць - то господар, ясні зірки - то його дітки. Українська назва лише однієї-єдиної зорі збереглася у пам’яті народній до наших днів. Знаходиться ця зоря у сузір’ї Візничого і від стародавніх греків отримала назву - Капелла. Наші пращури називали її Козою. Дивовижним є те, що у перекладі з грецької мови Капелла - коза. Хто у кого запозичив назву, та й чи було це запозичення - залишається загадкою.
Наші пращури були уважними спостерігачами зоряного неба. Підтвердженням цього є й те, що вони виокремили у сузір’ї Бика-Тельця окрему яскраву групу зір, назвавши її Квочкою (скупчення зір Плеяди). Про ці зорі говорили так: "Квочка - одна велика, а коло неї штук сім-вісім меншеньких. Вона йде вперед, а за нею ті зорі купкою". Плеяди ще інакше називали: Волосини; Волосожар; Курка; Баби.
"Коли Плеяди з’являються на небі, то відмикають небо весняним дощам". У свій час Плеяди (Квочка, Баби) поділяли рік на дві частини: коли вони вперше сходять уранці - початок теплого періоду (літа), а коли вранці заходять - початок холодного періоду року (зими). Походження назви "Бабине літо", можливо, пов’язано саме з цим зоряним скупченням.
Найвідоміша українська назва скупчення Плеяди - Стожари - збереглась до сьогодні і часто вживається у поетичних творах, піснях тощо.
Свідчень щодо давніх назв планет Сонячної системи практично не лишилось. Єдина серед них (найяскравіша на зоряному небі) - планета Венера - мала назву Зорі, або ж Вістунки. В народній уяві Зоря на світанку ключем відмикає небесні ворота й випускає Сонце на небо.
Практично всі найяскравіші небесні світила, а також виразні групи зір обожнювались нашими пращурами. Сонце, Місяць, окремі сузір’я набували рис того чи іншого Бога.
Род - звеличувався як бог над богами, творець Всесвіту і повелитель усього живого на Землі. Жив на небі, їздив на хмарах і всьому дарував життя: людям, звірам, птахам, рибам тощо. Він посилав на Землю благодатні дощі та зимові негоди; завідував водами, ріками, джерелами; управляв громами та блискавками. Вшановували Рода 26 грудня, в час зимового сонцестояння.
Сварог - бог небесного вогню (з’явився в уяві наших пращурів на межі бронзового та залізного віків). Він подарував землеробам ковальське знаряддя, навчив їх розпікати в горнилі залізо та кувати з нього зброю. Сварог - батько Дажбога.
Дажбог - небесний бог Сонця та світла, син Сварога. Мав двох сестер: Денницю - Світанкову зорю та Вечірницю - Вечірню зорю. Малювали Дажбога світлим юнаком в оточенні сестер та семи сусідів - планет і семи вісників - комет. На бойових знаменах Дажбог зображався у вигляді променистого Сонця.
Коляда - бог пробудження Сонця від зимового сну з’являвся щороку 24 грудня у час зимового сонцестояння. Йому на зміну приходив Ярило - бог весняного Сонця. Уявляли Ярила юнаком з вінком весняних квітів на голові, з білою накидкою на плечах.
Купало - бог літнього Сонця. Його свято розпочиналось 23 червня, цебто в пору літнього сонцестояння, а замикав це божественне коло Світовид - бог осіннього Сонця. Давні слов’яни зображали його у вигляді старця з чотирма обличчями.
Велес (Волос) був у наших пращурів богом Місяця. "Поле не міряно, вівців не лічено, пастух - рогатий" (укр. загадка). У цій загадці всі дійові особи вгадуються без особливих ускладнень. Можемо стверджувати, що Велес був передусім богом небесних стад - золотогривих і срібнокопитих, а через те і став опікуном стад земних.
Насамкінець варто зазначити - Всесвіт для наших пращурів був однією-єдиною величезною домівкою. Людина сивої давнини відчувала єдність світу і намагалась облаштовувати своє особисте життя, життя своєї родини, свого народу - виходячи з цієї всесвітньої єдності. Небесні світила - далекі й недосяжні - їй були такими ж близькими, як і все те, що оточувало її на Землі. Очевидно, що до наших днів дійшли лише уламки, колись єдиної картини небесного світу наших пращурів. Проте навіть ці, збережені народною пам’яттю, фрагменти говорять про допитливість і високий духовний рівень наших предків.

"Український Лікнеп"
http://www.liknep.com.ua/viewtopic.php?p=990

В Морі Тонких Світів

В морі тонких світів
Плаває безліч субстанцій,
Хтось на землі відсвітив,
Інший в шаленім танці
Малює круті віражі
На білих полотнах галактик,
Розковано й легко душі,
Небесного світу контакти
Гуртують далеких, близьких,
Аури світяться різні,
Місця є вакантні для всіх
Рано прийдешніх і пізно.


Людмила Паниченко,

Нам сняться зоряні світи!..

Нам сняться зоряні світи!

Безкрилля душ — найвища кара.
Дедал за море долетів,
А люди згадують Ікара.


Наталка Позняк,

Зорі – срібні медузи...

Зорі – срібні медузи
Небом нічним пливуть.
Грають на арфах музи,
Янголи хмарки перуть.
В озері ночі - спокій,
Тоне в глибинах світ.
Серце сповільнює кроки,
Сни забирають в політ.
Доки на білі плечі
Ранку впаде зоря,
В‘язнями в чарах ночі
Будемо ти і я.


Тетяна Рибар,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=41

Дими ладанні

В небо тягнуться далі, поволі пливуть,
У глибини, у пущу галактик.
Між зірками комети хвостами метуть,
Від Землі розтікаються душі, мов ртуть,
Залишаючи тліні клаптик.
Там, в незримих світах, як їм в Божих тілах?
В небі тиша. Тут – осінь з дощами.
Голос дзвону пробив товщу смутку, як цвях
І застиг на устах словами:
Отче наш… Тут гіркаві дими з ладану
І опалого жовтого листя.
Тут печаль, що натягла до болю струну
І звучить бездоганно чисто.

Тетяна Рибар,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=41

Блокбастер

Закиньте кастети, сховайте свій бластер,
бо розпочинається ночі блокбастер.

Багатосерійний, в мільйони років,
він має сценарії з тисяч світів.

В військово-космічних легендах птахів
дракони зростають із попелу слів.

Фантастика риб має інші сюжети:
в ній зграями линуть лускаті комети.

І навіть безкриле складає свій міф
в живій топології дощовиків.

До висохлих формул додавши казки,
усе це у небі здвигає зірки.

Й галактики вертяться вже навпаки,
спіралей ворушачи кінострічки.

А сили інерцій у вирі зорі
нас кидають в простір із кадрів Землі.

І кращого в гуркоті світобудов
нічого немає за цих катастроф!

Де не допоможе ні бластер, ні ніж,
нам бути стрімкішими погляди ніж.

Що самі стрибають зі скелі сторіч
в прострелену метеоритами ніч.

А потім, не знаючи цьому кінця,
все ліплять і ліплять з фотонів сонця.

Розпалюють ними на скелі маяк.
...І знову вмикає хтось неба “видак”.


Олексій Кацай,
«Кварцовий Lітак», Кременчук, Видавництво Щербатих, 2008