пʼятницю, 24 жовтня 2008 р.

Глем-спейс

Твої окуляри – два телевізори
маленькі та футуристичні
Ніби японські акваріуми
із виходом в інтернет
Дивитись крізь них на твої очі
ще небезпечніше ніж дивитись тіві

Блиск твого волосся ніби луска риб
що живуть за склом космічного акваріуму
Губи твої вкриті сяйвом сузір'їв
і дерево нігтів також просочене
В твоїх окулярах я бачу весь всесвіт
у вухах моїх радіосигнали: ... _ _ _ ...

Корній Ляуф,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2332&t=0

"Kosmonaft" (Сага про Космонафта)

він пив просто
пляшка горілки Біленька
солодка Мирославна на запівон
він пив у простому місці
дитячий садок
із залізними іграшковими спорудами
він пив швидко
щоби не пропустити запуск
ракети із слизьким трапом

він ще не був п'яний
коли підіймався на борт
але нагорі алкоголь таки бив у серце
він особливо любив
перші кілька хвилин
космічних перевантажень
він вдивлявся в зорі
але вони не звертали
на нього уваги

він вимірював G-force
необачно зісковзуючи
по слизькому трапу
він досліджував хімічний склад
нової землі своєю радісною пикою
коли з'їхавши вниз врізався в ґрунт
він довго лежав
продовжуючи вдивлятися в зорі
та копирсався в свідомості

він передавав по уявному радіо
а також по sms свої координати
та результати ментальних досліджень
він отримував сухі "окєй" на sms
а уявне радіо не відповідало
від чого він робився дуже сумним
він видряпував на лавках емпіричні формули
залежності психічних показників
від кількості проміллє

потім знову кричав у радіо
але база не відповідала
вся наукова спільнота
не сприймала його серйозно
зв'язку не було
зв'язок був лише у його формулах:
між кількістю вжитої рідини
та життєвим досвідом
космонафта-випробовувача


Корній Ляуф,
«Жовта жаба» - http://kalapunga.livejournal.com/

Алкоспейс

Аварійна ситуація! Відірвались шланги!
Летить астронавт у відкритому космосі.
Клапани закрились, розімкнулись ланки,
Обірвалась подача алкоголю –
Святого палива, потішителя болю.
Панічно відкривши очі, розкинувши руки,
Епілептично здригаючись, він зносить муки
Його Величної Алкогольної відсутності.
Спейсмен помирає, позбавлений хмільної могутності

Корній Ляуф,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2332&t=0

Метеоритний дощ

Псується безповітряна погода –
дощем метеоритним – до межі:
я кидаю метал місяцеходу
у рухів карколомних віражі.

І промені, і брили, й порошинки,
ґрунтовно з ґрунтом створюють заміс,
де перетворено думки на вчинки.
Думки – мої, а вчинки от – коліс.

І поділ цей страшезну має силу:
фіксуючи довкілля в стилі „ню”,
чи я перетворюсь на вибух пилу,
чи стану чистим спалахом вогню?

Ні, рано ще!.. На базі є півлітри,
в каюті фото доньки на стіні
і всесвіт мій - звичайна брила світлу,
потрощена об чорний ґрунт пітьми.

Олексій Кацай


Для ілюстрації використана картина О.Соколова "На Місяці. Вантажі прибули"

Остання півлітра

Станіславу Лему і Спейсеру Кацаю з посвятою

А до Землі залишилось два роки,
Не часових, звичайно, світлових.
І зореліт долає простір поки,
Візьму на себе ще маленький гріх:
Зіллю з крила останні краплі спирту,
Наллю води і розмішаю - є!
То, клоне, що роздавимо півлітру?
За наше Сонце, а точніш, моє!


Анатолій Мельник,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=1912

неділю, 12 жовтня 2008 р.

А те, що живий...

А те, що живий, - серед ночі засвідчує страх.
Розбитий, мов пам'ятник, бачиш у снах однооких:
останнє кохання тремтить на підземних вітрах
і вірші останні стоять - як форелі в потоках.

І знов, осідлавши комету (чи, пак, помело),
зникає епоха (чи, мовлено, тисячоліття).
Навіщо нам третя? Вже дві пишногрудих було,
а прийде - якась вертихвістка, німфетка, Лоліта!..

Вона не зазнає болотяних навіть Лукроз:
обшарпаним страхом остання Лукроза накрилась.
Неначе склоріз, обтинає нам пам'ять склероз.
Тому - на Голготу юрбою: мов півчі на крилос.

І що залишилось? Доцмулити вистиглий чай,
поставити вірш - як свічу незабутому предку,
махнути рукою кометі ( й на неї): прощай! -
і хоч позирнути... хоч оком одним... на німфетку...

Ігор Римарук,

«Діва обида», «Кальварія», 2002

А небо віками стоїть, не хитається...

А небо віками стоїть, не хитається
Застигло, неначе у сні.
Не знаю, як ці зіроньки називаються,
Лиш бачу, що світять мені.
А звідки, а скільки - в безодні ховається,
І де той початок кінця?
Ніхто і ніколи про це не дізнається;
А може, то очі Творця?

18.04.2004. ст. Гребінка


Володимир Корсунський,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2288

О! Всесвіте!..

О! Всесвіте!
серед ночі
дивишся на мене
очами - зорями.
Я - лежу
і падаю
в провалля
твого безмежжя.
Підхопиш мене
теплим вихором
і понесеш
над мереживом
приспаних дерев
і домівок.
Люди!
Як добре
літати серед
нічної тиші,
витинаючи узори
приспаних мрій,
в теплих потоках
нічного міста!


Василь Сидь,
«Поетичні майстерні» - http://samvydav.altopix.com/user.php?id=555&t=1

Давня легенда

Мовчазно з простору відстані робить
зоряна яхта в сузір’ї Кіля
й розповідає зістарілий робот
нам про планету Земля

Слухаємо молоді та дурненькі
зопалу блиск не сховавши очей
з вуст механічних лункі побрехеньки
про батьківщину людей

Ніби колись не у небі під небом
в колі пекельнім самотніх думок
чоловіки скаженіючи з ребер
з крику творили жінок

Ті ж свої груди на двоє роздерши
половинки їм сердець віддали
аби вони закривавлені вперше
біль відчувати змогли

Вчилися ріки текти в океани
мудрі рослини створили степи
не спромоглось лише людство у рани
вкласти потрібні частки

Пошуку їх лабіринт знавіснілий
відчаєм віри людей катував
і непомітно Земля здаленіла
зникла між зоряних лав

В спогадах людських планета втонула
наче у хвилях морських материк
час збаламучений сиплеться мулом
на скам’янілий чийсь крик

Та ще пронизують обрій дороги
ще у слідах проступа згусла кров

Тут обірвав свою розповідь робот
бо за мастилом пішов

Потім коли обпалило скафандри
протуберанцями Альфи Киля
ти шепотіла “а може й насправді
є та планета Земля?..”

Олексій Кацай,

«Дзвони Атлантиди», СП “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997

середу, 1 жовтня 2008 р.

Сонячний вітер

Між коштовних розсипів міліардів зірок
На межі двох галактик, що єднаються світлом
На космічних просторах, де ніхто ще не ставив свій крок
Між чужими світами віє сонячний вітер.

Він розвіює хмари галактик й дощами комет
Загоряється небо далеке над чужими містами
Він приносить життя до окраїн незнаних планет
Де сьогоднішні мрії стануть завтра новими шляхами.

Я не знаю, на весь Всесвіт одні ми, чи ні
Може теж чиясь думка долає простори відкриті
Тож нехай ці далекі світи поєднає в собі
І несе звістку Розуму далі теплий, сонячний вітер.


Ельфійка Галадріель,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2146

Зав'язь вироку

зігріті
помилками космосу
ще до змагання зі схилів ям
прозою смерти тяжіння
віск паралелей
долання викидів розмиває
зустрічі в покладеному у пастку житті
вливаючись у зворотну непорушність
канонізується поза
бунтують порожнечі отворів –
території астероїдів
в оточенні точних теологій
це напхане смертоносними квітами
запашнішого не буває
сходження на рукотворні схили
в не торканих пальцями пальцях
перевалах через перекошене обличчя
як і нудьга медоносів
провокатори перевтілень –
іноді перевідані мучителі Центру
коли не стане вимерлих
тобто оаза зайвих імен
засяє розкішшю тектонічних перемог
і це єдина можливість
вмерти під Твоїм батогом
від світіння в зоровому нерві
застати кров у кровообізі
на церебральне побачення
ця місткість крізькості
перенароджених
помилок космосу


Станіслав Вишенський,
з поеми «Силуети щурів»,«Інша Література» - http://www.inlit.com.ua/node/3328

навколо земної осі

непроханим гостем явився - чортя з табакерки -
не смикав за клямку – а стукав у вікна дощем,
і стукало в скронях – і слабкістю віяло терпко,
і руки в пітьмі танцювали, немов баядерки,
і нам – позаземним істотам - хотілося ще

міцніше тулитись, як ложки в шухляді кухонній,
і диханням на брудершафт упиватись, і так
злітати, колючі зірки відчуваючи в лоні,
нехай - не пером - це єднання звіздар узаконив,
додавши два бляклі світила собі на ковпак...

і тишу хрестом вишиваючи, звуки гортанні
відлякують лоскітні згадки - пекучі, як сіль -
мандруючи тілом несмілим, холонуть і тануть,
мене повернувши на кола мого обертання
навколо любові – навколо земної осі.


Ванда Нова,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=1296

Пекельна зима

Світи вмирали. Вистигало сонце.
Тьмянішала найбільша із корон,
На шлаки перетворювався стронцій,
Протуберанці покидали трон.
Скляніли очі синіх океанів,
Схолола магма, згусла, мов желе,
Жорстокий світ спокутував стражданням
Усе лихе, нелюдяне і зле.
Був лиш один вогонь. Одна пательня.
Вогонь пекельний.


Наталя Терещенко,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2089&t=0

Магнітні джунглі

Зо шлаку тут сонця
і місяці
________ не круглі
а в металевій млі
дзвенять магнітні джунглі

Тут кожен промінь мов сталева нить
бринить в іділії геометричній
крізь котру ртутна річка
цебенить
бездушно наче той процес хімічний

І ніч немов лискучий антрацит
і механічно до пульсару серця
насильство йде
______________ із довбнею в руці
а умовляння
з лазером крадеться

Навкруг немає теплих душ людських
лиш з мочарів іржавої нірвани
вздовж невидимих
ліній силових
безживні аж ламкі дроти-ліани
довкіл скафандру
________________ павутиння тчуть
затягують в копалини могили
дзеркальні квіти де в пітьмі ростуть
де в дзеркалах живе нечиста сила

Це гра на смерть
а не лукавий блеф
я в тому зовсім не вбачаю зиску
що мене тягне до жаских дерев
і чавить об чавунні стовбуриська

В скафандру небезпеці
_____________________ плюскотить
свинцевих почуттів непримиренність
цю шкаралущу
людоньки трощить
аби свою відчути незнищенність

І трощив я
від часу
надтвердий
думок і захисних костюмів панцир
а джунглів монстр
електрохвильовий
спостерігав як у скаженім танці
магнітів полюси
_______________ йшли шкереберть
як я слабезний голий та упертий
вже воскресав відчувши серцем смерть
і гинув як упевнений в безсмерті

Босоніж як до волі йшов світів
трав лезами поранившись без ліку
і як назустріч хтось мені летів
у вуха втиснувши залізні пальці крику

— Зруйнуйте ці сонця
і місяці
________ не круглі
де в металевій млі
дзвенять магнітні джунглі

Олексій Кацай ,
"Дзвони Атлантиди", СП “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997