пʼятниця, 30 січня 2009 р.

Зорепад

Вже ущух зорепад. Залишилися тільки сліди
На обпечених плечах, на снігом заметених травах,
І пригублює ніч, ніби мрій відкорованих дим
Тихе марево снів із молитвою Ceasare ave.

Срібногриві кентаври вертаються на небеса
Золотаві русалки – у хвилі свої білопінні,
І Тільців табуни залишають спустошений сад,
І отари Овнів кучеряво пливуть височінню.

Вже ущух зорепад, і заснула утомлена ніч,
У безсонному сні розметала жаркі простирадла,
Лише місяць у повні - і Цезар, і Брут, і панич,
Він у небі один зорепадам нічним непідвладний.


Наталя Терещенко,
“Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2089

Зоріти ніч і бути з вами...

Зоріти ніч і бути з вами,
холодно-росяні поля,
і слухать, як гуде з нестями
і стугонить вночі земля...

Як в темряві усе завмерло!
Хрусткий на серці стигне лід,
і з неба падать, мов перли,
огненні сльози Персеїд.

1921 p.

Микола Драй-Хмара,

знайдено на «Меморіалі» - http://memorial.org.ua/education/write/hmara/index.htm

І знов, як перший чоловік...

І знов, як перший чоловік,
усім тваринам дав я ймення;
Я зорі сестрами нарік,
А місяць — побратим у мене.

І всяку душу я живу
нарік, надхенний, по вподобі, —
а сам на самоті живу:
моя душа — безводна Гобі.

В свічаді зоряного сна
я бачу добрі й злі години...
У кого серце віщуна,
тому не обіймать людини.

1922 p.

Микола Драй-Хмара,
знайдено на «Меморіалі» - http://memorial.org.ua/education/write/hmara/index.htm

Використана ілюстрація Перечної М'яти до оповідання "Зелене серце" - http://zhurnal.lib.ru/m/mjata_p/zelenoeserdce.shtml

Завтра, мабуть, знову буде вітер...

Завтра, мабуть, знову буде вітер.
Журавлі… космічні журавлі…
На могилі мами ранні квіти
Прихиляють небо до землі.

Знов мені незатишно і рідно.
Я такий тривожний – як і всі.
Із могили так далеко видно,
Чути, як шумить у вербах сік.

Ми купались в місячному світлі,
Ми любили грішну пісню й даль.
Вчилися життям не дорожити…
Да…

В тиші зір мовчання серця тануть.
Предки ждуть.
Нащадки з ними теж.
Шкода тільки, якщо ми останні
Під Чумацьким Шляхом,
Що без меж.

Опадали маки…
І ромашки…
«Любить чи не любить» –
Опадуть.

Що жаліти?
Тут усе не наше.
Ми не наші…

Наша тільки Путь.

Андрій Наюк,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2396

Сузір'я

Оте сузір’я схоже на людей —
Тих, що бояться правди і пророків.
Воно ще, мабуть, зовсім молоде.
Воно ще, мабуть, зовсім невисоко.

Кругом сіяють Діва, Лебідь, Рак...
Недобрим смутком віє від безмежжя.
А Баба, як галактика, стара,
Лягла й хропе на шкурищі Ведмежім.
Русявий Овен лащиться до верб...
І — тихо так, мов поцілунок Риби...

Так вільно там Зоря чиясь живе...
Нас підпали —
То й ми отак змогли би...

Андрій Наюк,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2396

Свічка місяця вигнулась...

Свічка місяця вигнулась,
________________ згасла над подихом трав,
Зорі краплями воску
________________ мовчать на папірусі неба,
І поламані стріли
________________ померлих торішніх стебел
Прагнуть розчерк полишити
________________ там, де ніхто не писав.
Але де їм до зорь!
________________ Хтось незримий розлив каламар,
І розлите чорнило
________________ сумує, закапане воском,
І вирують космічних симфоній
________________ легкі відголоски.
Ми погано їх чуємо,
________________ завдяки героїчності хмар,
Що до нас пропускають
________________ лише барабанів крик.

А цікаво, який має вигляд
________________ наше кохання згори?


Марина Брацило,
«Благовіст», Запоріжжя, 1996

Крізь бурштинове мливо...

Крізь бурштинове мливо
ароматних обріїв
сяють і зорь прожектори й ліхтарики атомів
мерехтять з лоскотливих порожнеч
навіки липневого медвяного неба
світло якого речовиною прозоро згусло
і ось повільною цівкою з губ тремтливих
цебенять слова невідомі
і спалахами розмальовані
зорельоти різнокольорові
вже плавно линуть на галявину

Я сплю обіруч вчепившися в галактику.

Олексій Кацай
,

«Дзвони Атлантиди», “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997
Для ілюстрації використана цифрова картина Тамари Агапової "Спіраль життя"

понеділок, 12 січня 2009 р.

Магія ночі

Не відірвати очей –
Місяць зійшов над балконом
Круглим мідяним прокльоном
Довгих безсонних ночей

Не доторкнутись руці -
Зорей крізь пальці не видно,
Морок солодкий огидно
Терпне на вогкій щоці.

Всі треті півні мовчать –
Ночі не тане закляття.
В тихім зірковім багатті
Тліє остання свіча.

Скільки триватиме ніч? –
Вічність. Накриє безодня
Приречених на безсоння
Кличе знов місячний німб.

Спокій безсмертних речей...
Місяць устрянув обличчям
В північ безмежну, величну –
Не відірвати очей.


Ія Новицька,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2550

Зоряний сніг


Зорі знайшли себе у глибокому погляді вечірнього снігу.
Цілу ніч з далеких галактик хвостатими кометами
Зліталися промені їхнього світла на забілене поле.
Під сторонній журкіт голого потічка
Відбувалася найзагадковіша космічна алхімія поєднання
Зимового полотна з небесною палітрою.
…А тим часом прокидався світанок.

Павло Коляска,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2024

Зорі. Імпресія.

Холодний вечір випускає пАзурі,
Шматує вітер хмари нашорОшені,
І зорі з неба підглядають нАзирці,
Такі поодинокі і непрошені.
У далечінь холодну запроторені,
І у сузір‘ях назавжди прописані,
Свою стежину в небесах виорюють,
Провидиці зі списами первісними...
Хто заздрить зорям у повстині-матриці?
З бездушними лабетами- орбітами?
Холодним дивом можна милуватися
Та хто його у всесвіті любитиме?


Наталя Терещенко,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2089

Небилиця

З планет далеких прилетіли
На Землю їх представники.
Звичайно ж, інше мали тіло,
Ментальність, техніку, зв’язки.
Уже давно у них наука
Зробила семимильний крок,
Для них була буденна штука
Долати відстань до зірок.
Земля зустріла їх привітно,
(Бо ж варіантів не було),
Та й гості мирні, не бандити,
Свої відкрили НЛО.
Усе докладно показали:
Системи руху і життя,
А потім у землян спитали:
«Яке ж воно, земне буття?
У вас легені кожен має,
Є серце, мозок, мозолі…
Чи ж вам усього вистачає?
Чи їжі досить на Землі?»
- Та звісно ж, в певних регіонах
І їжі обмаль, і води,
В ресурсах теж проблемні зони,
Пального мало і руди....
Негайно інопланетяни
«Бика за роги узяли»:
Відкрили повну базу даних,
Всю інформацію злили,
І технології новітні
Дали землянам ПРОСТО ТАК,
Щоб на Землі у цілім світі
Настала ера золота.
Коли ж прибульці, з хеппі ендом,
Курс узяли на Оріон,
Земляни всі новітні бренди
Послали на аукціон,
І фірмам продали відомим,
Проблеми залишивши вдома.
………………………………………………………
Не дивина, що певні клани,
Не прагнуть дати рай землянам!
Загальне благо? Та ні за що!
Що гірше всім, то кланам краще.


Наталя Терещенко,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2089

Міжзоряне таксі

Коли розчиняється ніч у прозорій росі
міжзоряне я викликаю для тебе таксі

Ми цілуємось довго прощаючись а мовчазний
водій нас чекає
і ховає за склом вигляд свій неземний

Прошепочу щоб не чув він “любов не зникай
у дня нескінченності не заблукай

І відпрацювавши на сьомому небі ізнов
спустися по східцях благань позивних молитов”

Та грюкають двері гойдається знак вказівний
і всесвіт у серці вібрує на швидкості надсвітловій

Таксі мчить у виміри інші тунелями “чорних дірок”
у млі сколотивши колесами кіптяву згаслих зірок

А вогники жовті ряхтять і показують “зайнято” для
смутних перехожих на вулицях міста Земля

Але тільки натовпи ніч розпорошить вві сні
міжзоряне я зустрічаю на трасі таксі.

Олексій Кацай,
“Дзвони Атлантиди”, СП “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997