Фантернетізація Всесвіту. Через людину.

(Виступ на дискусії в рамках "Книжкового Форуму", Полтава, 16 березня 2007 р.)

На моє глибоке переконання фантастика – це не жанр чи різновид мистецтва, а певне світовідчуття того чи іншого індивіду. Якщо цей індивід не згодний скніти в сірій буденщині, він вчиться будувати з неї міфи, екстраполювати навіть звичайні явища, а то й просто вигадувати слова або мріяти, бовтаючи ніжками на гілці височенного дерева. В інтернізованому світі ця гілка зветься „фантернетом” і має об‘єднувати усі прояви мистецтва та науки, які існують у фантастичній парадигмі: від графітті на стінці будинку до космічної опери в первісному, а не просто літературному, сенсі цього терміну.
Самий же термін „фантернет” вигаданий не мною. Цим геніальним словом названий сайт болгарських фантастів. Але не забуваймо, що слов‘янська література зростала саме з їхніх теренів. Тобто, віток часу замкнувся, аби здійняти усіх нас на більш вищий щабель.
Ще з десяток років тому цього щаблю в українському Інтернет-просторі просто не існувало. На пострадянському просторі безроздільно панував Рунет. Україномовні автори або намагалися будувати власні мало відвідувані сайти, або губилися в нетрях „Лабіринту самвидаву”.
З тих недалеких часів становище кардинально змінилось. Але лише в кількості загально-україномовних літературних Інтернет-сторінок. Щодо сторінок спеціалізовано-фантастичних, то тут і досі тривають „візити до Мінотаврів фантастичного самвидаву”. Що ж стосується спеціалізованих сторінок, то майже усі вони – авторські. А ці сторінки обезсмертюють своїх власників, але не дають цілісного уявлення про самий творчий процес вітчизняної фантастики. Як не дають про нього уявлення й Інтернет-зібрання фантастичної україномовної літератури – від бібліотеки „Українського Центру” до „Весни”. Адже, усе це – завмерли сяючи тороси льодовикового панциру, а не панорама льодоходу сучасної україномовної фантастичної літератури.
Лише постійно діючий портал української фантастики мав би сприяти висвітленню творчості, згуртованості й взаємодопомозі молодих авторів (через немодеровану складову), а й пропаганді авторів більш маститих (через складову модеровану). А для всієї спільноти надавати можливість щодо ознайомлення найширшого кола своїх читачів та потенційних видавців і продюсерів зі своїми текстами, малюнками, піснями, музичними та відеоматеріалами, і таке інше.
Такий портал мав би стати потужним центром українського фантастичного світовідчуття як національного мистецького явища. Його могли б підживлювати інші суміжні ідеї. Що заважає, наприклад, українцям розпочати створення „Універсуму Фантастики” – відповідної відкритої україномовної мережевої енциклопедії фантастики (явищ, винаходів, зразків зоряного транспорту, міфічних та інопланетних істот і таке інше), створеної представниками усіх країн та народів?
Або візьмемо проведення мережевих конкурсів на фантастичну тематику. Як би такий портал існував вже зараз, то полтавцям, наприклад, не довелося б ламати голову, як це їм зустріти 300-річчя Полтавської битви. Гідно чи негідно, з огляду на характер цієї дати. А портал, граючись, міг би просто оголосити конкурс творів з альтернативної історії на тему: „Що б сталося, якби Петро І програв цю битву, а Іван Мазепа, скажімо, став би не гетьманом, а королем України?” Найкращі твори можна було б видати окремою книжкою. За сприяння полтавської та московської влади, що було б найфантастичнішою річчю початку цього тисячоліття.
І головне: „фантерізація” творчості сприяє усвідомленню того, що в сучасному світі терміну „провінція” просто не існує. Яка може бути „провінція”, якщо за декілька хвилин я можу поспілкуватись з видавцем з Нової Гвінеї чи земляком-фантастом, який пише свої твори на українській антарктичній станції „Вернадський”? В цьому сенсі – Нью-Йорк чи Київ є периферією мого рідного Кременчука. Не більше. Тобто, місце творчої особистості в сучасному творчому процесі залежить лише від її бажання бути в його епіцентрі. Якщо раніше всесвіт був точкою перетину людей, то тепер кожен з нас – точка перетину всесвітів. З чим вас усіх і вітаю.

Олексій Спейсер Кацай