Пуп’янок

Звивається сузір’їв огудиння
перетинаючи Чумацький Шлях
і пуп’янок з рипучого каміння
гойдаючись на зоряних вітрах
здіймається кудись Протуберанці
кружляють як вогненні упирі
та надсилає він вночі і вранці
биття сердець ледь чутні позивні
і в неродючій тиші заплетає
стеблом орбіти відстані круті
бо він з насіння достеменно знає
що у природі мертвого немає
що всесвіт виникнув лише тоді
коли його щось всесвітом назвало
радіохвилі зливши в голоси
та й щоб живе в живому не блукало
з’єднало в мову простори й часи

Політ планет — людини достигання
і ця найважливіша з таємниць
ховається десь у нашаруванні
міжгалактичних чорних блискавиць
бо знає що за нею у гонитві
зірвати схоче невблаганна ніч
той пуп’янок що квіткою розквітне
із приймочками
піднятих
облич.

Олексій Кацай
«Дзвони Атлантиди», “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997