Ілюзія

Коли вечір завмирає на колінах в ночі,
а вона його цілує в сині очі,
коли стихають всі пісні на селах
і веселки закривають двері в рай,
ти не шукай початок тим веселкам –
на розі Місяця мене в цю ніч чекай.

По вічному шляху – Божій дорозі,
сколовши ноги об стерню зірок,
прийду до тебе у вбранні прозорім
і буде легким мій небесний крок.

Я буду Втішницею всіх твоїх печалей,
а ти – моїм початком і кінцем.
Ми будем ніч блукать у космодалях
і десь віднайдемо-таки Едем.

Коли світанок звабить ніч-чаклунку,
а вона розтане у його цілунках,
коли зітхне земля зі сну і стане прокидатись,
а сонця диск обпалить небокрай, –
я стану маревом, росою на отавах
і ти мене вже більше не чекай.

Оля Ярмуш,

«Поетичні майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=1848