Знов гусінь слів повзе по сторінках...

Знов гусінь слів повзе по сторінках
метеликами щоб злетіти завтра
туди де в невербальності часів
кружляють неословлені планети
й невимовленим стискуючи серце
життя сплелося у вогненні кулі
бо навіть душі оку невидимі
розжарених галактик форму мають
в оголенім єстві дитячих мрій
а час вже розбиває циферблати
здолавши перепону порожнечі
й виплескується через ночі вінця
лишаючи впокорені зірки
гойдатися на пагорбах дрімоти
і покручі обставин дріб’язкових
тяжіння лезом від небес відтяті
із болем вчаться вчаться розуміти
поезію сузір’їв візуальну
й безтямну непосидлівість молекул
а потім у своїх щемливих снах
тиняючись поміж кривих дзеркал
з пробудженням чекають на одвічне
фантазій перетворення в історію
підручники із мріяття принісши
у сновидіннями просяклий всесвіт.

Олексій Кацай,
"Дзвони Атлантиди", Кременчук, "Про-Графіка", 1997