Сонети

1

Блакить і темрява в єдиній хвилі,
Останній подих, потім – небуття.
Майнули обрії, що серцю милі,
Остання думка, може, – каяття.

Як прах віків легенда зберігає
Все те, що не судилось досягти.
Кордонів же уявлення не знає,
Окрилене примарою мети.

А Сонце залишилось, воно вічне,
Воно для зору видно звіддаля.
Вкруг нього наша рідная Земля

Повільно обертається щорічно.
А мрії ті, що не досяг Ікар,
Ховаються в проваллях білих хмар.

2

Ховаються в проваллях білих хмар
Омріяні платонівські ідеї.
А може це стрункі містичні феї
Заполонили нас промінням чар.

Танок дріад, веселий плеск наяд
Крізь марево неначе проступають,
Дивує зір чарівний зорепад,
І ці картини манять і лякають.

Це свято див! Парад зірок сумних!
О, скільки ще непізнаного в них!
І потім тільки образи змарнілі

Окреслять слід у пам’яті у нас,
А цей чудовий, неповторний час
Сьогодні залишається лиш в силі.

3

Сьогодні залишається лиш в силі
Видовище, що зникне через мить.
І привидів нічних убрання білі
Розтануть, коли сонце заблищить.

І знову все реальне і буденне
Поверне щойно втрачені права.
Розбудить вранці нас проміння денне,
І ми забудем чарівні слова.

І казку вже ніщо не утримає,
І знов хвилини швидко побіжать.
Крізь попели пригашених багать

В минуле вороття уже немає.
Чи знає хто, який же це тягар –
Спостерігання снів – цей дивний дар?

4

Спостерігання снів – цей дивний дар…
Його як кару небо посилає.
І вічними потоками самсар
Нас наша доля крізь життя кружляє.

І кожний порух, кожна думка, мить
Не вернуться назад, вони єдині.
Ніколи їх уже не відтворить,
Минає все, секунди, і години,

І сни, які припинені світанком,
Надії й прагнення, що не збулись,
У надра всесвіту потрапить все колись.

Та прийде ніч із місяця серпанком,
Заплющим знову очі ми, а там –
Зірок вогні, небесних сяйв фонтан.

5

Зірок вогні, небесних сяйв фонтан
І ряд світил в космічній порожнечі.
І між планет нетанучий туман
Застелить димом навкруги всі речі.

І через це неткане полотно
Ми бачим світ – неясні ці картини.
Напевне зрозуміло лиш одно:
Що повністю завіса ця не сплине.

Відкинем вбік всі спогади гіркі,
Життя прекрасне, хоч не в ідеалі.
Приречені по ньому плити далі

У хаосі буття ми, як зірки,
І навіть вся сваволя й мудрість року
Не осліплять, не затуманять око.

6

Не осліплять, не затуманять око
Яскраві сплески світових пожеж.
І стрічки полум’я, які не знають меж,
Десь низку сонць охоплюють жорстоко.

І гинуть ці планети, а нові
Народяться одразу їм услід.
Потік цих перетворень в голові
Утворює пустих фантазій плід.

Хоч на майбутнє воду не пролити,
Час швидко й неупинно йде вперед.
Його ніщо не може зупинити.

Це – безперервна ланка із черед
Коротких днів шаленого потоку.
І тільки думка, що пірне глибоко…

7

І тільки думка, що пірне глибоко,
Всі перешкоди зможе подолати.
Але життя спостерігавши збоку,
Нам ще складніше в ньому щось пізнати.

Воно являє протиріч сукупність.
І може нам його глибинну сутність
Майбутнє ще пізніш колись розкриє.
Відчує щастя тільки той, хто мріє,

Лиш той, хто зможе сам його створити.
Не може диво жити у словах
(Тому про це не варто говорити),

Воно яскраво світить у очах.
Цей світ безмежний, наче океан,
Пізнає, осягне химерний стан.

8

Пізнає, осягне химерний стан
Лиш той, хто був із вічністю на “ти”,
Хто більш не відчуває болю ран,
Хто вже давно порушив всі мости,

Без щастя, без майбутнього живе,
Без посмішки єдиної і сліз,
Кого вже не вітає все живе,
Хто з висоти кидає погляд вниз,

Хто вже не має вороття назад,
Хто чашу трути випив вже до дна,
Це той, – кому загибель не дана.

Один із них – засмучений Пілат
Дві тищі літ несе, як в паланкіні,
Весь жах буття і вічності й донині.

9

Весь жах буття і вічності донині
Залишив відтиск у його очах.
Безмежний, невичерпний смуток – страх
Його тримає в зоряній долині.

Нестерпний холод неземних пустель
Він відчуває кожен день буття.
Під ним підлога із небесних стель,
І ні на мить немає забуття.

Нема його ні ввечері, ні зрання.
Це через те, що він безсмертним став.
Його спіткало тяжке покарання

За те, що вчасно він не розпізнав,
Що мудрість слів месії в Палестині
Так легко рушить розуму святині.

10

Так легко рушить розуму святині
Блискучий сонм божественних чудес,
І голоси в віках священних мес
Звучать у серці кожної людини.

Не завжди справжнє диво у житті
Нам легко бачити звичайним зором.
Проходить час, і ми уже не ті,
Та майбуття звичайно не прозоре.

Бере первинний виток цей струмок
Із сьогодення. І тоді повільно
Уявний наш новий наступний крок

Проносять мимо мрії божевільні.
І цей перелік дивовижних фаз
Навіює чаруючий екстаз.

11

Навіює чаруючий екстаз
Нам кожен непомітний порух долі.
У ній вершини досягти хоч раз
Усі бажають, приміряють ролі,

Немов яскравий одяг маскараду.
Уявлення малює їм шляхи –
Лиш обрії, дерева і дахи,
Із духами висот немає зладу.

Десь в далині задумане бажання
Нам спокою сьогодні не дає.
Кожна людина мріє про своє

І долі задає своє питання.
Надію надає і серце гріє
Нам неземна, нетлінна ейфорія.

12

Нам неземна, нетлінна ейфорія
Заповнить враженнями новий день.
На зламі обрію яскраво заясніє
Рядок ще не проспіваних пісень.

І сонм думок, пов’язаних з майбутнім,
Із марева доносить вітер снів,
А світлі згадки вражень незабутніх
Залишаться у пам’яті без слів.

Життя, що рухатись не перестане,
Не вистачить, здійснити щоб усе,
Воно лиш навантаження несе,

Воно, неначе сніг, колись розтане.
Та десь у підсвідомості ще діє
Незламна сила, що ім’я їй – мрія.

13

Незламна сила, що ім’я їй – мрія
Нас змушує всечасно йти вперед.
Із нівідкіль народиться надія,
Гіркий напій нам здасться, наче мед.

І як метелик крильця опікає,
Та, чудом загинувши, летить,
Відчути знову щоб священну мить,
На цьому зупинитись не бажає,

Так ми, йдучи крізь простори пітьми,
Шукати світло не втрачаєм волі.
І дивно, що ж тримає нас у полі,

Де вічний холод, віхоли зими?
Глибинна мудрість всім відомих фраз
Повідає: всьому причина в нас.

14

Повідає: всьому причина в нас
Душевний виток, що проснеться вдосвіт.
І не навчає нас минулий досвід,
Як серце захистить від злих образ.

Та скільки ще прекрасного навколо
Завжди не помічає погляд наш,
Турбот щоденних все тісніше коло,
Усе природне охопила фальш.

Як важко нам у буднях цих побачить
Всю велич трав і їх магічні знаки,
Дерева, що дають життя ознаки,

Бурхливе море, в нім злилися, наче
Русалок хороводи поріділі,
Блакить і темрява в єдиній хвилі.

15

Блакить і темрява в єдиній хвилі
Ховаються в проваллях білих хмар.
Сьогодні залишається лиш в силі
Спостерігання снів – цей дивний дар.

Зірок вогні, небесних сяйв фонтан
Не осліплять, не затуманять око.
І тільки думка, що пірне глибоко,
Пізнає, осягне химерний стан.

Весь жах буття і вічності й донині
Так легко рушить розуму святині.
Навіює чаруючий екстаз

Нам неземна, нетлінна ейфорія.
Незламна сила, що ім’я їй – мрія
Повідає: всьому причина в нас.

1999 р.

Олена Балера,

"Поетика" - http://poetyka.uazone.net/balera/