Зоряні катрени

Виринає постать Аеліти
З хаосу космічної пітьми.
З мого давнього

Дивиться Аеліта.
Погляд небесно карий:
– Дядьку, минає літо.
Я вам прийшла, покара.

– Зоряна Немезидо,
Кутаєш тіло пледом?
– Холодно, бо лібідо
Ваше немов альбедо.

Місяць-всевідець – повня –
В душу містичним зраком:
– Скільки від Риб до Овна
Мчати навспак зодіаком?

Homo sum. Тимчасовість.
Грішне humani nihil.
– Місяцю, чом у совість
Дивишся, мов у книгу?

– О Андромедо, все я
В тебе спитати хочу:
Робиш ти що?
– Персею
Тчу із зірок сорочку.

– Зоряна Афродіто,
Ти Немезиду спиниш?
Ненарожденні діти –
Бульбашками у піні.

Погляд безодні карий.
Неба глибокий Світязь.
Сонце! – це злочин Ікара.
Рвався до світла витязь.

3 липня 2011 р.

Анатолій Криловець,
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/302