З останніх сил пульсує в небі зірка...

З останніх сил пульсує в небі зірка,
Ще мить одна - і зникне назавжди…
І прикро їй, і боляче, і гірко,
Що вже не віднайдуть її слідів.

Не гріє промінь, і не ті вже сили…
Ні, це нічого: смерть їй не страшна -
Вона ж усе, що лиш могла, зробила,
Та вже не усміхнеться їй весна…

Вона ж палала, сяяла, горіла,
З планетами водила хоровод.
Тепер немає їм до неї діла -
Своїх є досить в кожного турбот…

Але чому? Чому ніхто не втішить?
Чому самотня? Скаже хтось чи ні?
Лиш лине в темряві космічна тиша,
І плач зорі їй в унісон бринить…

Нехай мовчать галактики просторі…
Хай під пером чорнішає папір…
Усі ми в цьому світі, наче зорі,
Пульсуємо журбі наперекір.

І шаленіє у безмежжі горе,
І самоти розширюється вир…
Летімо, друже, в небо неозоре,

Щоб серцем приголубить сотні зір…

Микола Савчук,

«Благовісник» - http://www.blag.org.ua/poez/savchuk.php