Venus

В Міжгалактичній війні 33 року
я воював в засекречених трійках землян.
Ми захищали Центавру: за Альфу – ні кроку!
Я з вогнеметом, на флангах Петро і Колян.
Битва за битвою нам випадало червоне,
янголам – чорне, а злим бісенятам – zero.
В грудях дзвеніло, та я не хрестився на дзвони,
бо не боявся – зі мною Колян і Петро.

Шізгара!

Небо Галактики вкрите дрібною росою.
Доки тверезий, не котиться долу роса.
А захмілію – приходить бабуся з косою
і прихиляє до мене мої небеса.
В тих небесах вогнеметом пропалено дірку,
ніби для ордена – ротний мені обіцяв.
Ротного вбило… не те щоб без ордена гірко,
сумно за ротного – серце не камінь в бійця.

Шізгара-а!

…Хлопці казали: одразу за Псами Гекати
різко наліво, а далі весь час навскоси,
за Дивосвіт, де смарагдове небо покате,
там канцелярія Бога – заходь і проси.
Там зорепад – як мука крізь надірване сито!..
Треба побритися... добре що взяв Агідель…
здати трофеї... й тамтешніх когось попросити
мій вогнемет замінити на кращу модель…

Шізгара-а-а!

З Альфи Центаври додому рукою подати.
Наноснаряди порвали плацдарм на ріллю...
Хочу сопілку для мого окопного брата –
Хай перед боєм заграє мені Shocking Blue…
Хочу з макітри вареників… вишкварок… жінку…
хочу відмитися і нагуляти жирок…
чи відіспатись… чи просто упитися в шинку! –
тільки б спочити від цих всюдисущих зірок!

Шізгара-а-а-а!

А на світанку, коли перестало хотітись,
два зорельоти з-за сонця зірвалися вниз.
Ми їх чекали! – й зустріли!! – а бісові діти
лізли і лізли, щоб перетворитися в слиз!
Кляті душмани!.. зелені-коричневі-сині…
Ввігнуте сонце… неначе моргнуло мені…
(чутно шипіння) …тримайтеся!.. (постріли) …свині!..
…Смерті немає!.. (...ш-ш-ш...)...
…побачимось… (постріли)...
…сніг…

Сергій Татчин