Зорепад

Вже ущух зорепад. Залишилися тільки сліди
На обпечених плечах, на снігом заметених травах,
І пригублює ніч, ніби мрій відкорованих дим
Тихе марево снів із молитвою Ceasare ave.

Срібногриві кентаври вертаються на небеса
Золотаві русалки – у хвилі свої білопінні,
І Тільців табуни залишають спустошений сад,
І отари Овнів кучеряво пливуть височінню.

Вже ущух зорепад, і заснула утомлена ніч,
У безсонному сні розметала жаркі простирадла,
Лише місяць у повні - і Цезар, і Брут, і панич,
Він у небі один зорепадам нічним непідвладний.


Наталя Терещенко,
“Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2089

Зоріти ніч і бути з вами...

Зоріти ніч і бути з вами,
холодно-росяні поля,
і слухать, як гуде з нестями
і стугонить вночі земля...

Як в темряві усе завмерло!
Хрусткий на серці стигне лід,
і з неба падать, мов перли,
огненні сльози Персеїд.

1921 p.

Микола Драй-Хмара,

знайдено на «Меморіалі» - http://memorial.org.ua/education/write/hmara/index.htm

І знов, як перший чоловік...

І знов, як перший чоловік,
усім тваринам дав я ймення;
Я зорі сестрами нарік,
А місяць — побратим у мене.

І всяку душу я живу
нарік, надхенний, по вподобі, —
а сам на самоті живу:
моя душа — безводна Гобі.

В свічаді зоряного сна
я бачу добрі й злі години...
У кого серце віщуна,
тому не обіймать людини.

1922 p.

Микола Драй-Хмара,
знайдено на «Меморіалі» - http://memorial.org.ua/education/write/hmara/index.htm

Використана ілюстрація Перечної М'яти до оповідання "Зелене серце" - http://zhurnal.lib.ru/m/mjata_p/zelenoeserdce.shtml

Завтра, мабуть, знову буде вітер...

Завтра, мабуть, знову буде вітер.
Журавлі… космічні журавлі…
На могилі мами ранні квіти
Прихиляють небо до землі.

Знов мені незатишно і рідно.
Я такий тривожний – як і всі.
Із могили так далеко видно,
Чути, як шумить у вербах сік.

Ми купались в місячному світлі,
Ми любили грішну пісню й даль.
Вчилися життям не дорожити…
Да…

В тиші зір мовчання серця тануть.
Предки ждуть.
Нащадки з ними теж.
Шкода тільки, якщо ми останні
Під Чумацьким Шляхом,
Що без меж.

Опадали маки…
І ромашки…
«Любить чи не любить» –
Опадуть.

Що жаліти?
Тут усе не наше.
Ми не наші…

Наша тільки Путь.

Андрій Наюк,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2396

Сузір'я

Оте сузір’я схоже на людей —
Тих, що бояться правди і пророків.
Воно ще, мабуть, зовсім молоде.
Воно ще, мабуть, зовсім невисоко.

Кругом сіяють Діва, Лебідь, Рак...
Недобрим смутком віє від безмежжя.
А Баба, як галактика, стара,
Лягла й хропе на шкурищі Ведмежім.
Русявий Овен лащиться до верб...
І — тихо так, мов поцілунок Риби...

Так вільно там Зоря чиясь живе...
Нас підпали —
То й ми отак змогли би...

Андрій Наюк,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2396

Свічка місяця вигнулась...

Свічка місяця вигнулась,
________________ згасла над подихом трав,
Зорі краплями воску
________________ мовчать на папірусі неба,
І поламані стріли
________________ померлих торішніх стебел
Прагнуть розчерк полишити
________________ там, де ніхто не писав.
Але де їм до зорь!
________________ Хтось незримий розлив каламар,
І розлите чорнило
________________ сумує, закапане воском,
І вирують космічних симфоній
________________ легкі відголоски.
Ми погано їх чуємо,
________________ завдяки героїчності хмар,
Що до нас пропускають
________________ лише барабанів крик.

А цікаво, який має вигляд
________________ наше кохання згори?

Марина Брацило,

«Благовіст», Запоріжжя, 1996

Крізь бурштинове мливо...

Крізь бурштинове мливо
ароматних обріїв
сяють і зорь прожектори й ліхтарики атомів
мерехтять з лоскотливих порожнеч
навіки липневого медвяного неба
світло якого речовиною прозоро згусло
і ось повільною цівкою з губ тремтливих
цебенять слова невідомі
і спалахами розмальовані
зорельоти різнокольорові
вже плавно линуть на галявину

Я сплю обіруч вчепившися в галактику.

Олексій Кацай,

«Дзвони Атлантиди», “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997

Для ілюстрації використана цифрова картина Тамари Агапової "Спіраль життя"