Завтра, мабуть, знову буде вітер...

Завтра, мабуть, знову буде вітер.
Журавлі… космічні журавлі…
На могилі мами ранні квіти
Прихиляють небо до землі.

Знов мені незатишно і рідно.
Я такий тривожний – як і всі.
Із могили так далеко видно,
Чути, як шумить у вербах сік.

Ми купались в місячному світлі,
Ми любили грішну пісню й даль.
Вчилися життям не дорожити…
Да…

В тиші зір мовчання серця тануть.
Предки ждуть.
Нащадки з ними теж.
Шкода тільки, якщо ми останні
Під Чумацьким Шляхом,
Що без меж.

Опадали маки…
І ромашки…
«Любить чи не любить» –
Опадуть.

Що жаліти?
Тут усе не наше.
Ми не наші…

Наша тільки Путь.

Андрій Наюк,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=2396