Зав'язь вироку
зігріті
помилками космосу
ще до змагання зі схилів ям
прозою смерти тяжіння
віск паралелей
долання викидів розмиває
зустрічі в покладеному у пастку житті
вливаючись у зворотну непорушність
канонізується поза
бунтують порожнечі отворів –
території астероїдів
в оточенні точних теологій
це напхане смертоносними квітами
запашнішого не буває
сходження на рукотворні схили
в не торканих пальцями пальцях
перевалах через перекошене обличчя
як і нудьга медоносів
провокатори перевтілень –
іноді перевідані мучителі Центру
коли не стане вимерлих
тобто оаза зайвих імен
засяє розкішшю тектонічних перемог
і це єдина можливість
вмерти під Твоїм батогом
від світіння в зоровому нерві
застати кров у кровообізі
на церебральне побачення
ця місткість крізькості
перенароджених
помилок космосу
Станіслав Вишенський,
з поеми «Силуети щурів»,«Інша Література» - http://www.inlit.com.ua/node/3328
