Бачиш, простір позбувся часу...

Бачиш, простір позбувся часу,
бенкетує собі навмання,
щоб над Всесвітом розлилася
світлотіні тремка броня,
щоб народженим крізь століття,
мов крізь ночі, - обличчям в сон,
стало легко між днів-магнітів
битись з пам`яттю в унісон.

Світлана Іллініч,

“Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/381