Десант

Падаю в небо.

Погас парашут.

Є дві хвилини до бою.

Поки ще тягне старий антиграв,

я перевірив набої.

Зліва спалахує.

Знизу – пісок.

Що за планета?

Не знаю.

Щось там варнякав учора комбат…

Як то?..

«Моя хата скраю»!

Швидко за камені.

Мушка – приціл.

Оптика часто підводить…

В кого стріляти?

Мішені нема!

Навіть шляхів для відходу…

Так, він у засідці! –

Інфрашукач.

Хтозна, чи враг теплокровний…

Може, він жук чи амеби шматок?

…Ввечері – знов макарони…

Не роздасися

(а що то повзе?)

від польової дієти…

Бластер гарячий.

Ловлю дрижаки.

Ох-х-х! У амеб є ракети!

Щось припікає…

Навіщо мені

ці викрутаси зі смертю?

За три копійки лежатиму тут

ницьма, на клапті подертий…

Я ж вам не кіт, що то дев’ять життів! –

тільки два тіла в запасі…

Й ті поганенькі – з розпродажу…

Бах!

Снайпер амеб’ячий… В-в-вася!..

Несправедливо:

всього дві руки.

В нього ж хапалок штук вісім!

В кожній пулялка якась…

Тарарах!

Нишкну, як хрущ на горісі…

Нумо, десант!

Чавлю драглі, ура!

Котимо хвилю атаки.

Сонце зелене скотилося з гір.

Смерть холодцям-забіякам!

День добігає простого кінця:

амба роботі й амебам.

Знов макарони!

Верзе щось комбат…

Що?

«Нам чужого не треба!»…

 Світлана Козаченко, 

«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/314