Водник (спогад)

Був серпень, ніч; розбитий Фаетон
Жалібно поринав у вогкість яру;
Цвіли над обрієм огні Стожару,
І лівим боком сходив Оріон.

Ось журавля скрипучий довгий тон,
І жолоб напува поштову пару;
Устав туман і виповнив мочару,
І холодком прогнав мій перший сон.

І я, малий, з-під будки оглядаю
Небесну мапу, зоряну, безкраю,
І в золотих розсипинах тону.

І знов дрімота у пухнатих лапах
Колише діл, і сиву глибину,
І поля росяний холодний запах.

30.08.1931

Микола Зеров

Скорпіон

Блаженні дні і ночі на селі,
Землі Волинської родюче лоно
І дух полів, і голоси з балкона,
І крекіт жаб на вітровім крилі.

А в плесі тихім, мов на синім шклі
Вже позначились клешні Скорпіона,
І Антарес, як іскорка червона,
Уже горів в надобрієвій млі.

Я од’їздив, і оком астролога
Допитувався в зір, яка дорога
Мене провадить у майбутні дні.

А Скорпій гас в красі своій недобрій,
І друг Стрілець виносив понад обрій
Свій срібний лук і приязні огні.

Микола Зеров,

«Сонети та елегії», К., «Час», 1922