Коли зорі вгорі примружаться
Над проваллям земних низин,
Ти додай до своєї байдужості
Кришталь моєї сльози.
Ти згадай зіниці зволожені
В таємничім житті орбіт,
Через янгола подорожнього
Передай мені свій привіт.
Не навмисне, а так – випадково,
Якщо стрінемось раптом десь,
Не обмовимось ані словом,
Щоб не вбити своїх сердець.
Анна Багряна,
"Поетика" - http://poetry.uazone.net/bagryana/
Загубилося серце в тенетах думок,
Ми стояли удвох в мерехтінні зірок
І шукали ключів, щоб відкрить таїну.
– Я до неба злетів… та її не збагнув.
– Я до неба злетіла і зустріла тебе,
І сплелися два тіла в таємниці небес,
І упали зомлілі в білу магію трав.
– Ти лежала безсила.
– Ти мене врятував.
– Я лише віддавав все, що мав і що міг,
Я не думав про святість і забув, що є гріх…
– Ти зігрів моє серце і в долоні поклав, –
Серед марень нічних, в білій магії трав.
В білій магії трав,
У липневому сні
Ти мене обіймав,
Розчинившись в мені.
Ти мене воскресив
Поцілунком святим.
Ще ніхто не любив
Так, як ти.
– Так, як ти…
І сплелися два серця в мерехтінні зірок.
Це для нас – нагорода, чи… найтяжчий урок.
Наче сон, наче казка, наче пісня небес.
– Я кохаю тебе.
– Я кохаю тебе.
Де небо зливається з простором,
Де магніти тримають світ,
Твоя закохана гостя
У чертогах душі стоїть.
Покличеш – не озирається.
Замість голосу – голий бог.
То, напевно, отак збувається
Бажання
Одне на двох…
