Я живу вночі,
Коли засинає останній
Мешканець міст,
Коли оживають книги,
Я розширюю світ уночі,
А вдень є частиною
Світової матриці.
2008
м. Київ
Ярина Мавка,
Вона любила долати далі,
Небо ж було єдиною її домівкою.
Коли воно тріскалось від блискавок
Чи божеволіло в холодному зимовому танці -
Її очі загоралися синім вогнем,
Птаха шаліла, відчуваючи запах неможливого.
Наступав її час.
Коли в небі тихо -
Птаха злітала високо-високо,
Ближче до чорного всесвіту.
Це був її довершений синій світ,
Де вона була синьою володаркою неба.
І тут з’явився Він,
Небо починалось за обрієм Його вій,
Блискавки тепер пронизували її тіло,
І задвигтів її синій світ, погрожуючи ось-ось
Розламатись на безліч горизонтів, далей
і висот.
...Птаха тікала від Нього у
Недосяжні простори всесвіту,
Лишаючи позаду планети, зорі, сонця...
Та хоч би куди літала -
Коли зустрічала Його небо,
Синій світ розтинався крилами
На безліч невідомих далей...
...Птаха тікала у недосяжні простори всесвіту,
Все ще бажаючи Його...
Але сподіваючись не зустріти...
Бо лише Вона могла запалити синій світ...
Ярина Мавка,
на межі світла і сутінків,
на гойдалці з місячного сяйва
над широкою незвіданою глибиною
перевернутого в озері неба
гойдалась дівчина-киця...
раз по разу ловлячи
пальцелапками краплини зір
2004
Ярина Мавка,
Нічний вітер розчарувався в зорях.
І тому понуро роздмухував
сіре листя на сірому асфальті...
сіро дихав на сірих перехожих,
не здіймаючись в небо...
вітер вчився ступати по землі...
Раптом біля самої трави він побачив
віночок із маленьких зірочок.
Віночок кружляв, витанцьовував,
перетворюючись то у вихор,
то у білосніжне ангелятко,
то у квітку...,
у все, що зможеш уявити...
Вітер з подиву мало не зачепився об дерево,
що стояло в нього на дорозі...
"Що це ?" подумав вітер,
"Зорі"... відповів віночок,
" ...у траві?!"
"І не тільки в траві,
а глянь - он на деревах ростуть.
А он у когось із кишені випала маленька
нахабна зірочка.
А ще там зверху -
із деяких вікон виглядають"
"Справді..." збагнув вітер,
здіймаючи зоряну віхолу на асфальті
2005
м. Київ, Інтернаціональна площа
Ярина Мавка,
Спати без даху,
Чути як дихає море
І тане вітер на щоці,
Зорі падають
прямо в тебе
І солоні краплі
Жалять тепло.
Жбурнути всі замки
Камінцями у воду,
Щоб всесвіт назавжди
Увірвався у відчинені вікна,
Снився і кликав
Кожної ночі.
2007,
