Зоряна віхола

Нічний вітер розчарувався в зорях.
І тому понуро роздмухував
сіре листя на сірому асфальті...
сіро дихав на сірих перехожих,
не здіймаючись в небо...
вітер вчився ступати по землі...

Раптом біля самої трави він побачив
віночок із маленьких зірочок.
Віночок кружляв, витанцьовував,
перетворюючись то у вихор,
то у білосніжне ангелятко,
то у квітку...,
у все, що зможеш уявити...
Вітер з подиву мало не зачепився об дерево,
що стояло в нього на дорозі...
"Що це ?" подумав вітер,
"Зорі"... відповів віночок,
" ...у траві?!"
"І не тільки в траві,
а глянь - он на деревах ростуть.
А он у когось із кишені випала маленька
нахабна зірочка.
А ще там зверху -
із деяких вікон виглядають"
"Справді..." збагнув вітер,
здіймаючи зоряну віхолу на асфальті

2005
м. Київ, Інтернаціональна площа

Ярина Мавка,

«Зоряна віхола»