Механічний Всесвіт Олексія Кацая
Всесвіт поета Олексія Кацая, який, за його ж власними словами, пише в стилі «космічної» лірики, наповнюють «клинописи марсіанських гір», небо, «розгорнуте до нутрощів зірок», «запалені очі розбитих ілюмінаторів», що ламають усталену картину світу і вкидають читача у вир незвичних, не завжди зрозумілих понять. Поезія цього автора перевантажела важкими для сприйняття метафорами, – чого варті тільки «залізні пальці крику», «підшипники краплин», – які ускладнюють прочитання тексту, малюючи картину хаосу, що їй так пасують речення без розділових знаків, вигуки на кшталт «порожнеча цупка як свинець» і «безтямна непосидливість молекул». Але, як твердить сучасна наука, хаос насправді – складна система, здатна до самоорганізації, яка простежується і на рівні людського гену, і на рівні соціального устрою життя. І тоді з хаосу, намальованого Олексієм Кацаєм, раптом постає довершена світобудова, здатна розвиватися і самоорганізовуватися.
Світобудова Олексія Кацая росте з найпростіших речей – з дощу, яким «доїлася корова неба», і з неба, яке «збирало зірок реп’яхи». Майже в кожному вірші автора можна упізнати поняття, знайомі і звичні і дуже природні. Ми легко уявляємо собі, як «від жовтих дощів листя іржавіє» або як «з падалки в спину вітру / дивиться черв’як». Пробігаючи неуважно очима такі рядки, ми не завжди замислюємося, що вони лягають в основу значно складнішої надбудови, яку можна умовно назвати «механічним всесвітом» Олексія Кацая. Автор не простиставляє живу природу і «механічний всесвіт»; навпаки, він раз у раз підкреслює, як тісно пов’язані наші підсвідомі відчуття і набуті знання, бо жива природа – це найпростіша форма всесвіту, що стала людині затісною і змусила її прагнути нового і незвіданого.
Люди, «у скафандрах вийшовши з лісу», як пише Олексій Кацай, «чи то прибульці а чи то блукальці», створили новий механічний всесвіт, де
«На мілині космічних океанів
як сполох
стоять церкви чи іншопланетяни
в скафандрах білих в золотих шоломах».
У фантастичному просторі, населеному зорельотами, роботами й антиболідами, жива природа раптом набуває форми предметів, створених людськими руками. Тут «сонях ледве мерехтить / жовтим циферблатом», тут «антен гойднуло очерет». Місто – уже не місто, а ціла галактика, і, прощаючися зі своєю коханою, поет викликає для неї міжзоряне таксі, яке «мчить у виміри інші тунелями “чорних дірок”». Розсуваючи межі світу, в якому комфортно звикла почувати себе людина, розповідаючи про планету Земля вустами робота (вірш «Давня легенда»), Олексій Кацай спонукає читача зробити – не переоцінку, а перерозподіл – цінностей, глянути на себе самого збоку. А ще, підтверджуючи теорію хаосу, зрозуміти, що система проявляє себе не тільки на голобальному рівні, і людина, яка постає з поезії Олексія Кацая, – зменшена, але не спрощена модель всесвіту, в якої «думки / зіжмакані / в планети», яка спить, «обіруч вчепившися в галактику». Сучасна людина – сама маленький механічний всесвіт.
Однак зупинитися на цьому висновку читачеві не дозволить іще один вимір, в якому існує поезія Олексія Кацая. Коли читач натрапляє на такі рядки, як, наприклад, «ми відчайдушно голі як / з вологих скойок вийняті перлини», він усвідомлює, що навіть складна і довершена світобудова несвідомо прагне повернутися до своїх витоків, до простих форм, де люди «в медвяному вогні / скафандри геть скидають / і вже солом’яні брилі / їм голови вкривають». І тоді всесвіт виявляється живим змієм «з пістрявою шкірою, який схопив себе за хвіст». Ось «скрутились орбіти планет кільцями» і «пульсують на шкірі плями зірок», і всі механічні предмети раптом оживають і виявляються істотною частиною живої природи. Таким чином, всесвіт, створений Олексієм Кацаєм, це замкнене коло, безупинний рух від простого до складного і назад до простого.
У цьому, на перший погляд, хаотичному просторі життя розвивається за певними законами, і людина скоряється їм так само, як і всі решта його складові. Якщо на певному етапі всесвіт повинен повернутися до своїх витоків, аби дати поштовх новому етапу розвитку, то це саме відбувається і з людиною, яка має повернутися до витоків своєї історії, щоб збудований нею світ не розпався на безладні, розрізрені шматки. І тому висновком, що логічно підсумовує збірку Олексія Кацая, стають рядки:
«Бо знов до тебе, Давня Русь,
я з чорнопростору вернувсь
крізь галактичні таємниці».
Механічний всесвіт Олексія Кацая починається і закінчується там само, де бере витоки вся українська література, і стає його невід’ємною частиною.
Наталя Тисовська,
Немає коментарів:
Дописати коментар