Вони слухають Всесвіт

Вічні обрали інший цикл життя. Вони змінили себе й своє суспільство так, що тепер можуть жити в гармонії з галактичною природою. Біологічне життя й машини Імперії Кільця злилися воєдино на молекулярному рівні. Вічні перетворилися на гігантські створіння галактичних масштабів. На відміну від космічних кораблів їм не потрібна штучна енергія, не потрібні потужні промислові станції для обслуговування й ремонту. У багатьох сенсах ці створіння були надзвичайно прості. Саме простота й дозволила їм вижити та й розселитися в глибинах космосу.
Зараз Вічні живуть на орбітах над галактичними зірками, які називаються червоними гігантами. Вони отримують енергію від тепла сонячного вітру. Вони мають величезні, цупкі й тверді тіла, що нагадують астероїди обтічної форми, які дають пагінці у вигляді крил, чий розмах вимірюється багатьма кілометрами. Через їхні незвичайні форми й суворі умови навколишнього середовища, в яких вони живуть, ми називаємо їх Драконами. Відомо також, що вони навіть відкладають яйця. Дракони живуть у всіх сонячних системах і являють собою темні холодні сфери, що обертаються серед зовнішнього гало комет чекаючи на те, коли закінчиться головна послідовність зірки. Починається новий життєвий цикл. Зірки старіють і вмирають, розбухають, щоб поглинути свої планети, і врешті решт розширюються, перетворюючись на червоних гігантів. Саме в такі моменти їхнє тепло досягає відкладених Драконами яєць і дає їм заряд енергії. Вони повільно починають зростати, а потім і самі перетворюються в таких же повноцінних Драконів.
Потім вони приймаються слухати всесвіт. Крила Драконів пронизані елементами, що вловлюють радіохвилі зі всіх кінців галактики, але, що найголовніше, дозволяють їм слухати звуки, які супроводжують зліт і падіння планетарних цивілізацій. Вони слухають сам космос, смерть і народження зірок; звуки, видавані матерією, яку засмоктують чорні дірки, лементи й плач квазарів та пульсарів з безодень абсолютної порожнечі. Вони діляться один з одним знаннями подібного роду, розмірковують над ними й зберігають їх у пам'яті. У рідкісних випадках вони навіть користуються цими знаннями, оскільки мають здатність змінювати себе на молекулярному рівні. Така їхня фізична природа, отримана в спадщину від Імперії Кільця.
В остаточному підсумку зірка стискається й, перш ніж зникнути, перетворюється на білого карлика. Потім вона губиться в глибинах космосу й перестає існувати. Такий цикл життя зірок. У ньому немає нічого дивного. Дракони виконують задану мету, просувають розвиток біологічних видів. Подібно до будь-якої цивілізації, вони накопичують знання, організують їх належним чином і передають нащадкам. Кружляючи над гігантськими зірками, Дракони надсилають свої яйця в усі куточки всесвіту. Кожне з таких яєць містить пам'ять про усе, що здається їм важливим та значимим. Яйця падають крізь темряву космічного простору доти, допоки притягання якоїсь яскравої нової зірки не захоплює їх на свою орбіту, аби цикл почався знову…

Пітер Гамільтон,

“Дракон повергнутий”