Забуті на Землі
По віконному склі струменіють жалі.
Ми не відали лиха, літами малі, -
наповняли вітрила довершені дні,
і несли нас по хвилях земних кораблі...
Наші душі не злі, ми іще не старі,
а розпуки округ - на земнім вівтарі:
запітнілі, складні, у печалі вбранні.
Тихо ангели плачуть над нами вгорі.
І з роками все далі божественна вись,
наче твердь під крилом не зникала колись,
наче сили віддавши чаклунській зорі,
ми забули для чого сюди подались.
Прилітали на мить, а минули віки,
бранці миті – ми: чоловіки і жінки.
І жовтіємо, гаснемо, як ліхтарі,
судового журналу пусті сторінки.
Тільки сни до космічних вертають армад,
чиї обриси в млі, як дороги назад,
доки не проржавіють вкінець якорі,
або душу не кине увись зорепад...
2010
Володимир Ляшкевич,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=8
