пʼятниця, 30 липня 2010 р.

Забуті на Землі

По віконному склі струменіють жалі.
Ми не відали лиха, літами малі, -
наповняли вітрила довершені дні,
і несли нас по хвилях земних кораблі...

Наші душі не злі, ми іще не старі,
а розпуки округ - на земнім вівтарі:
запітнілі, складні, у печалі вбранні.
Тихо ангели плачуть над нами вгорі.

І з роками все далі божественна вись,
наче твердь під крилом не зникала колись,
наче сили віддавши чаклунській зорі,
ми забули для чого сюди подались.

Прилітали на мить, а минули віки,
бранці миті – ми: чоловіки і жінки.
І жовтіємо, гаснемо, як ліхтарі,
судового журналу пусті сторінки.

Тільки сни до космічних вертають армад,
чиї обриси в млі, як дороги назад,
доки не проржавіють вкінець якорі,
або душу не кине увись зорепад...

2010

Володимир Ляшкевич,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=8

1 коментар:

Анонім сказав...

Всю свою жизнь мы... формулируем и пересматриваем свои ответы.