Показ дописів із міткою ІНШОПЛАНЕТЯНИ (переклади). Показати всі дописи
Показ дописів із міткою ІНШОПЛАНЕТЯНИ (переклади). Показати всі дописи

неділя, 10 липня 2011 р.

Як місяць у вечірній час...

Є. Ісаєву

Як місяць у вечірній час
Зарослого торкнеться тину,
Здається у вікні не раз:
Він з віття зітканий, із диму.

В імлі пливе по небесах,
Притрушений алмазним пилом.
Неперевершена краса
Понад глибоким небосхилом.

Розгадуючи суть століть,
Над водами й материками
Мчить місяць, поміж хмар летить,
Неначе Всесвіт кинув камінь.

Снить таїною із пітьми
Крізь Всесвіту вогні далекі.
Немовби дивимося ми
Через віки, через парсеки.

Євген Антошкін
(переклад - А.Криловець)

четвер, 30 вересня 2010 р.

Падучі зірки


З рамен твоїх я бачу розкіш тремтячого неба…
Впала зірка. І друга, і третя. Епідемія у безодні!
Мов земля стала небом сьогодні
і зіркам перенестися треба.

Марія Павліковська-Ясножевська
(переклад М.Тарнавської)

субота, 15 травня 2010 р.

Про знаки зодіаку

Неправда, не морок над нами, а так –
Життя наше каталогічне:
Любуємось ми на нічний зодіак,
На танго сузір‘їв одвічне.

Обличчя здійнявши, вдивляємось в них ,
В безмовності й вічності вираз:
Там доль наших траси й миттєвий наш вік –
Позначені всі невидимістю віх,
Що можуть завжди берегти нас.

Гарячий нектар в холод лютого злий –
Солодкий напій замість грогу, –
Ллє зоряну воду дивак Водолій
У пащу без дна Козерогу.

Всесвітній потік, як закрутистий путь,
То ртутний, то кров наче точно, –
Та, пута рвучи в березня каламуть,
Вже Риби могутні на нерест пливуть
В верхів‘я протоків Молочних.

В кінець розстрілявся грудневий Стрілець,
Вже й рухи для списів невправні, –
І от без страху може бігти Тілець
На трави просвітлені травня.

І марить у серпні Лев, що зголоднів,
Квітневим Овном та й ночами.
А в червень – злітають аж до Близнюків
Із Діви зірок найніжніші із дів,
Мов гойдалками, Терезами.

От промені вцілили в мороку сон,
Як нить Аріадни важливі, –
Та Рак таємничий, як і Скорпіон –
Віддалені і нешкідливі.

На свій зодіак з нас ніхто не горлав –
Хіба ж небо лайки боїться! –
А просто із неба сузір‘я дістав
Та їх у коштовний метал вкарбував –
І кожен узнав таємницю.

Володимир Висоцький
(переклад українською Олексія Кацая)

вівторок, 13 жовтня 2009 р.

Слухайте!

Слухайте!
Таж якщо зорі запалюють –
значить, комусь це потрібно?
Значить – хтось хоче, щоб були зорі ці?
Значить – хтось називає плювочки ці сріблом
і, захлинаючись
у пообіднього пилу ріці,
рветься до бога,
боїться спізнитися,
плаче гірко,
цілує богові жилаві руки,
просить –
щоб неодмінно була зірка!
божиться –
не знести йому беззоряної муки!
А потім
ходить тривожний,
та зовні – спокійний ніби.
Каже комусь:
«Адже нічого тепер?
Авжеж не боїшся
Ти?»
Слухайте!
Таж якщо зорі запалюють –
значить, комусь це потрібно?
Значить – напевне
мусить щовечора
зірка над дахом хоча б одна зацвісти?

Володимир Маяковський,
переклад Ірини Дементьєвої

(«Гоголівська Академія» - http://gak.com.ua/authors/271 )

пʼятниця, 15 травня 2009 р.

Зірка вродилась

Далеко поза тим, що бачить око, —
Поза галактиками й їх промінням,
Далеко від параду в темнім небі
Дороговказ містичний в темну путь.
Поза межею логік, формул, планів,
І мірок приладів, що люди віднайшли,
Двері відчинено, і, випустивши світло,
Що крізь безодню видалось світанням.
Всім глядачам на цій плаценті в ніч, —
Почувся крик гучний — вродилась зірка.

Сідні Морлей (Sidney Morleigh),

«Всесвіт», №1-2, 2007 р.
(переклад – Дмитра Дроздовського)

пʼятниця, 10 квітня 2009 р.

Піднесення

Понад долинами й блакитними вітрами,
Понад вершинами покритих льодом гір,
В надзоряні світи, де не тече ефір,
А тільки мерехтять світил найдальші брами,

Як легко, духу мій, возносишся й летиш!
І, наче той плавець, що замліває в морі,
Ти мужньо й весело безмежжя неозорі
Долаєш, входячи в благословенну тиш...

Тікай же від земних міазмів якнайдалі!
В повітрі горньому своє очисть єство!
Я сяйво пий, немов божественне питво,
Розлите в просторі, як почуття в хоралі!

Щасливий, хто з нудьги та з горя не зачах,
І, геть відкинувши імлисте існування,
До світляних полів, до сяяння й сіяння
Піднявся на крилі потужному, як птах.

Блажен, чиї думки до неба, в синь ранкову,
Окрилений розгін, як жайвори беруть,
Хто над життям собі торує путь,
Хто вивчив легкома речей і квітів мову.

Шарль Бодлер,
«Квіти зла» (переклад: Д.Павличко)

Зірка, на які я дивлюсь

Ляжу у ліжко і з вікна бачу одну зірку,
яку я зву зорею своєї долі. Часто її
ховають чорні хмари ночей. Вона то спалахне,
то згасне.
Мені здається, що з тієї зірки озивається моя відлетіла душа;
що вдіяти, коли тіло не здатне виконати заклики душі.
Я знову залишаюсь на землі.
між мною і тією зіркою напнута якась незрима нить,
що з’єднує мене з небесним світом.
Ту зірку я бачу і зараз і пишу ці рядки.
Вона сиротливо світить на небі, і я сирота на землі.
Де криється та незрима сила, яка здатна з’єднати нас.
Цього я не знаю.
Звідси хтось кличе мене. Мої очі ніколи не уздрять
блакитний простір тієї зірки, на яку я дивлюсь щоночі...
Вона далека від мене.
Хоча вона подруга моєї душі.
Слава тобі, далека зоре!
Слава тобі!..

Терентій Гранелі

(переклад з грузинської – Рауль Чилачава)

вівторок, 15 січня 2008 р.

Наука ночі


Торкаюся тебе вночі; ти – ночі дар –
Лежиш, розкинувшись недбало,
Холодна, непорушна, заполонена зірками,
Немов земля чужого краю.
Які ж спокуси допровадили тебе
Вниз по благаючих дорогах,
В обійми привидів, цього не знаю,
Не збагну,
Забувши сміливість на зім‘ятому полі,
Щоб стерегти тебе, як ти лежиш, – незворушнУ
І безпритомну.
Накриту білими снігами сну?

Та навіть якби я зумів простежити твій слід
Через усі поселення твоїх смертельних доль,
Куди ревнивими думками пробую пробитись,
Ти вирвалася б, ти б втекла од мене з кінця землі у світ,
Де незаконні зорі пробігають;
О серце дике і неосягнЕнне!
Мій дотик на тобі, а ти – на відстані тих світлових текучих літ;
Ні, ми не душі, ми – системи,
Що, наче в хмарах, в незнанні пливуть,
І наші пристрасті вируючі знов починають рух
В батьківському сузір‘ї Лева
І в материнському сузір‘ї Рака.
Ти – згублене моє ребро,
Розвіяна космічна пилюга
В архіпелагах світла, міфів і сум‘ять;
Яким далеким Магелланам ти – коханка –
Спішиш свого мистецтва радощі віддати?
Неначе дивлячись у телескоп,
шукаючи твої координати,
Я бачу, як твій спектр одмінюється й червоніє,
Розширюється всесвіт і
Наші світи, навзаєм віддаляючись, летять...

З тих сил, з того польоту – таємничу
Тебе, і душу, й гордість твою кличу –
Вернись до мене з космосу, згори;
Відкривши очі на порозі сну,
В повітряних потоках, повних гри,
Ти принеси мені Чумацького Шляху світанки.
І непорочністю своїх медових слів
Ти мову місяця пливку для мене відтвори;
Що в штольнях таємниць
Здобута, як багатство злоторудне.
Збудись!
Вже на дванадцятій годині застигли стрілки рук моїх,
В кожній клітині мого тіла серце б‘є,
І всі мої серця б‘ють в унісон –
Полудне!

Стенлі К‘юніц

(Переклад з англійської Дмитро Павличко: „Всесвіт”, №3-4, 1997 р.)

середа, 26 грудня 2007 р.

Бухгалтер Іванов


Скривився Місяць, мов рудий потворний тип,
У лісі фавн пісні вичавлює з сопілки.
Бухгалтер Іванов, п‘янісінький, як чіп,
По лісу суне до летючої тарілки.

Він не бухгалтер, він суть має неземну,
Застряглу назавжди десь під російським дахом,
Він космоліт розбив і довелось йому
Оволодіти тут потрібним дуже фахом.

В колгоспі “Шлях Зорі” він – перший чоловік,
В колгоспі в нього є будинок, як в людини,
Машина “Жигулі”, шість свиней, курник, бик,
Дружина-агроном і безліч ще скотини.

Бажати чого ще? Здавалося б, живи,
Працюй та веселись, культурно розвивай ся,
Читай “Декамерон” або дивись TV,
А хочеш – в облтеатр на вихідні змотайся.

Втім, серце неземне гризе та крає сум,
А надлишок скота не радує, не гріє,
Мистецтво і TV не надихають дум...
Бухгалтер Іванов сивуху п‘є й звіріє.

Мов зголоднілий вовк, туди, де зорі є
Він зиркавки здійма, сумні не від горілки,
Й всадивши ще гранчак, у хащі лісу йде,
До схованої в них летючої тарілки.

Останки корабля на дні провалля аж
Серед сухих гілляк поховані, як треба,
Куди колись упав з зірок наш персонаж,
Космічному коню переламавши ребра.

І плаче Іванов, і виє, і ричить,
Носками чоботів планету кляту крає,
А Всесвіт на нього і дивиться, й мовчить,
Лише у хащах фавн на самоті щось грає.


Вадим Степанцов


Переклад з російської Олексія Спейсера Кацая. Джерело: http://www.erfolg.ru/hall/Sun.htm

пʼятниця, 21 грудня 2007 р.

оберігати білий всесвіт сну...

white guardians of the universe of sleep…

оберігати білий всесвіт сну

оберігати як нетлінну славу
що обійшла з тобою цілий світ
кохана (щастя таїну відкрити
її очам засліпленим світами;
і її серце в шепоти вгорнувшись
недовідому радість відгадало)

потойбіч подиху цвітуть нічні сонця
красу цю зачудований мандрівець
приніс домів, і сон назвав він часом
і їй подарував як зоряну віддяку:
якщо із цих вершин він падати почне
його багряна кров із місяця живого

співати буде краще від птахів


Каммінгс Едвард Естлін, переклад І.Андрусяка, "Поетика" - http://poetry.uazone.net/andrusiak/pages.phtml?page=cummin13