Бачиш, простір позбувся часу...

Бачиш,  простір  позбувся  часу,

бенкетує  собі  навмання,

щоб  над  Всесвітом  розлилася

світлотіні  тремка  броня,

щоб  народженим  крізь  століття,

мов  крізь  ночі,  -  обличчям  в  сон,

стало  легко  між  днів-магнітів

битись  з  пам`яттю  в  унісон.

Світлана Ілініч, 

«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/381