Синя пташка

Вона любила долати далі,
Небо ж було єдиною її домівкою.
Коли воно тріскалось від блискавок
Чи божеволіло в холодному зимовому танці -
Її очі загоралися синім вогнем,
Птаха шаліла, відчуваючи запах неможливого.
Наступав її час.
Коли в небі тихо -
Птаха злітала високо-високо,
Ближче до чорного всесвіту.
Це був її довершений синій світ,
Де вона була синьою володаркою неба.

І тут з’явився Він,
Небо починалось за обрієм Його вій,
Блискавки тепер пронизували її тіло,
І задвигтів її синій світ, погрожуючи ось-ось
Розламатись на безліч горизонтів, далей
і висот.

...Птаха тікала від Нього у
Недосяжні простори всесвіту,
Лишаючи позаду планети, зорі, сонця...

Та хоч би куди літала -
Коли зустрічала Його небо,
Синій світ розтинався крилами
На безліч невідомих далей...

...Птаха тікала у недосяжні простори всесвіту,

Все ще бажаючи Його...
Але сподіваючись не зустріти...

Бо лише Вона могла запалити синій світ...

Ярина Мавка,

«Зоряна віхола»