Міжзоряне таксі

Коли розчиняється ніч у прозорій росі
міжзоряне я викликаю для тебе таксі

Ми цілуємось довго прощаючись а мовчазний
водій нас чекає
і ховає за склом вигляд свій неземний

Прошепочу щоб не чув він “любов не зникай
у дня нескінченності не заблукай

І відпрацювавши на сьомому небі ізнов
спустися по східцях благань позивних молитов”

Та грюкають двері гойдається знак вказівний
і всесвіт у серці вібрує на швидкості надсвітловій

Таксі мчить у виміри інші тунелями “чорних дірок”
у млі сколотивши колесами кіптяву згаслих зірок

А вогники жовті ряхтять і показують “зайнято” для
смутних перехожих на вулицях міста Земля

Але тільки натовпи ніч розпорошить вві сні
міжзоряне я зустрічаю на трасі таксі.

Олексій Кацай,
“Дзвони Атлантиди”, СП “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997