І місячну сонату уже створив Бетховен...

І місячну сонату уже створив Бетховен,
і тінь місяцехода вже зорям не чужа,
а місяць все такий же: і молодик, і повен,
і серпик, і рогалик, і місяць, як діжа.

А місяць все такий же, він – місяць, місяченько,
як вчора, позавчора і хтозна ще коли!
І добре, що над нами він висить височенько,
а то б уже й на ньому болото розвели!

Ходили б там на ньому п‘янички петельгузі.
Питали б його зорі, чого він не блищить.
Стоїть над нами Всесвіт у золотій кольчузі,
і повен місяць сходить над нами, ніби щит.

Ліна Костенко,
«Вибране, К., «Дніпро», 1989