Осінній зореліт

Тільки витече
з неба літо,
наче меду краплина
з роту,
екіпаж
набирати піду
для осіннього
зорельоту.

І зневірених
соломинок
відшукавши
хитку опору,
я істоту сумну з дощинок
стріну,
погляд здійнявши вгору.

Друга двох нас
сама зустріне,
невидима і тому – дивна.
Це –
курликання журавлине,
що не звабилось
теплим півднем.

Що залишилось
тут, із нами,
в прохолоді
ледь-ледь колючій.
Подивившись на це,
пристане
до компанії
лист летючий.

Прикипить він
до астрокарти,
дощ-механік
в рушій порине,
буде міцно
зв‘язок тримати
із Землею сум журавлиний.

Вись просотає
соломинки,
лиш стернисько схлипне болюче...
Дощ... Курликання...
Лист летючій...
А попереду –
зорь сніжинки.

Олексій Кацай,

«Кварцовий Lітак», Кременчук, Видавництво Щербатих, 2008