Космос

Я злетів, і літаю, і вірю — мені
Розминутись не вдасться з любов’ю,
Перетопить самотність мої білі дні
У рядок, намагнічений кров’ю.

І ковтне мене вічність, мов краплю дощу,
І розірветься серце на зорі,
Я прощаю собі, і ніяк не прощу
За епохи, спустошені й хворі.

Але проститься якось, бо я вже не той,
Знак вогню наді мною, як заклик,
Я тебе не шукаю, я вже не герой,
У країні опалих яблук.

Нехай квітне довіку твій чистий вінець,
Хай у снах заорбітних присниться
Твого тіла тендітного промінець
І усмішки дзвінка блискавиця.

Хай побачу я землю й багато всього…
Де були у снігах ми з тобою,
Де на кінчиках полум’я серця мого
Танцювала весна із журбою.

Але небом запахло і пахне все більш,
І життя не чекає нікого,
Я із тим розділю і свій хліб і свій вірш,
Хто ступив на космічну дорогу.

Валерій Кикоть,

«Королева дощу», Черкаси, «Брама», 2002

Для ілюстрації використане фото Ендрю Аурігеми (США) "Шлях до Оріону"