Ворожба на місячному світлі

День
нам циганка-ніч ворожила,
хоч сама від того тужила,
хоч вгорі згасали Стожари
нас примушуючи, із шалом
заплітаючи м‘язи й жили,
прокидатися що є сили,
що є думки і що є тіла,
й роздивлятись оскаженіло
те, що ніч нам наворожила,
спрямувавши очі некліпно
на примарне
__________місячне світло.

І зіниці ледь мерехтіли,
і сріблясті лани димились,
і трава на ланах іскрилась
в час, коли нам ніч ворожила
хилитання дверей в одвірках,
шлях довгий по місячних цирках,
пеленг позаземних турбот,
шепіт радіоперешкод
і повільне згущання гуків
в космогонію дивних звуків.

Ще складання хвилин у майбутнє,
променів – у нові світила,
стоячи у прозорій сукні,
нам циганка-ніч ворожила.
І окрилені ворожбою,
ми здіймались разом з тобою,
по той бік божевілля й розуму
на думки потрощивши мозок,
потім на почуття –
серця,
в день, який вже не мав кінця.

Олексій Кацай,
«Кварцовий Lітак», Кременчук, Видавництво Щербатих, 2008

Для ілюстрації використана картина Геннадія Терещенка "Породження Солярису"