Під цинобровим небом

…Під цинобровим небом,
у срібному морі,
струменить на припливі
злотаве клоччя.

Там, під цинобровим небом
ширяємо Ми – Двоєдиний,
злитий зі своєю шакті,
зрощений на субмолекулярному рівні.
Не колишеться пара лілових крил.

То була лише мить:
під цинобровим небом,
зі срібного моря,
лізе на берег
злотаве клоччя.
Зміїться,
вгризається в берег,
проростає віттям,
галуззям,
золотим верболозом,
вкривається цвітом чудовим…
Кліп! – і нема.

(В цьому разі, за Вищими Настановами, подається трубний сигнал).

Ми не могли помилитися.
Біороботи нашого типу,
як зазначено в супровідній документації,
«відрізняються_винятковою_стійкістю_до
_непередбачених_впливів_будь-якого_походження».
Але рішення не обговорюються…

Та все одно, Ми бачили, як
під цинобровим небом,
біля срібного моря
цвіте
золотий верболоз!

… Коли Нас розстрижуть на бозю,
на вогняний стовп для якогось галактичного племені,
Ми спокійно та без жалю скоримося Високому Рішенню,
а поступово скоримося й диким молитвам.
І коли навчимося насолоджуватися духом смаленого жиру,
і коли нас уже вважатимуть Єдиним, але Одним,
і коли нас, не спитавши, оселять у золотій скрині,
Ми… Я… все одно співатиму ночами про те, як
під цинобровим небом,
біля срібного моря
цвіте,
шелестить
золотий верболоз.

… А коли я нарешті здихаюся того бозтва,
то подамся в найкращий світ,
спеціальний світ для розваг,
хоч на одне перевтілення,
бо й тут не без проблем:
зла все менше.
Заморожено черги в середньовічні міста,
на геть усі війни.
Годі й мріяти пробитися
на острів прокажених
або в жертви Чорнобиля.

Залишається махати смолоскипом,
бити морду антифа,
вчити «Кацапи» напам’ять.
Влітку до табора – набивати руку,
співати коло багаття.
Взимку, після борщу та сексу –
писати вірші про нескорений дух нації,
а божок із РУДН ім. Патріса Лумумби
коментуватиме їх на Стихирі
чистісінькою суахілі: «КГ/АМ».
Я лише посміхатимуся в екран нетбука,
бо попереду стільки цікавого:
опційно багато пригод,
можливо, зрада і скрута,
а потім дефолтна смерть,
чимдорожча – страшніша.
(Але найстрашніша мені не по чину).

Вечорами ж, коли вирине давня туга,
напівзабута, як темно-лілові крила,
Я вийматиму з холодильника пляшку пива,
і, помалу всотавши бархатисту вологу,
споглядатиму, як там, усередині,
під цинобровим небом,
біля срібного моря
цвіте,
шелестить,
осипається
золотий верболоз.

11.06.2011

================

цинобра - то кіновар

Ірина Гей,
«Перламутрові сни» - http://irynahei.blogspot.com

Треба торкатись небесом не дахом...

Треба торкатись небес не дахом,
звуки штовхати не лише ротом,
щоб на Землі народившись птахом,
вмерти за хмарами. Зорельотом.
Міцно уп‘явшись в обріїв грані,
вітер розкрають пазурі ватри:
ми проростаємо із курганів
позначками на зоряних картах.
Місто – істота з бетону й сталі –
на ліхтарі трощить власний панцир,
далеч стає далечіні далі
й ватри зростають в протуберанці,
в котрих, видовжуючись моторно,
будь-який промінь життя є ниттю
й час набува просторової форми –
простір викрешує з себе миті,
роблячи рух цей власною суттю,
і, відкидаючи тіл заваду,
стрімко минуле стає майбутнім,
дихання навіть лишивши ззаду.
Люди, боги, інопланетяни,
кинуться в вир цієї гонитви
і, опромінений почуттями,
космос опівнічний вибухне світлом.

Олексій Кацай,
«Перебендя-Space», «Міжнародне філософське-космологічне товариство» - http://www.bazaluk.com/conference/perebendya-space-kosmiceskaya-lirika.html

Холодно й біло, і звуки промерзлого міста...

Холодно й біло, і звуки промерзлого міста
Тихнуть, як меццо-сопрано в порожній залі.
Вийду за місто і стану – astro turisto –
В жовтім тумані околиці, мов на вокзалі.

Де зореліт мій і де моя зірка зоріє?..
Сонно і синьо, і в сьомому небі – німотно,
Як у країні, де не збуваються мрії,
Як у романі, що обірвався на motto…

Надія Степула,
«Українська Літературна Газета», №7(39), 20.04.11

НАСА набирає "мисливців"-добровольців для пошуку нових планет

НАСА та Університет Південного Іллінойсу розпочали проект під назвою "льодові мисливці" (IceHunters), участь в якому доступна для всіх, хто бажає допомогти вченим у відкритті нових космічних тіл у поясі Койпера, повідомляє прес-служба Південно-Іллінойського Університету. Новий проект НАСА спрямований на вивчення об'єктів, що населяють так званий "пояс Койпера" - область Сонячної системи, яка віддалена від Сонця на відстань в 55 астрономічних одиниць (одиниця дорівнює відстані від Землі до Сонця).
Вчені хочуть використовувати допомогу добровольців для вивчення світлин цієї частини Сонячної системи, аби визначити об'єкти, що становлять особливий інтерес для науки. НАСА в 2006 році запустило автоматичну станцію New Horizons. Основна мета зонда - дослідження Плутона і його супутника Харона. Після того, як станція завершить їх вивчення в 2015 році, вчені планують розширити місію "Нових Обріїв" і відправити апарат до об'єкта в поясі Койпера, який і виберуть за допомогою добровольців.
Для цього "льодові мисливці" повинні будуть уважно вивчити спеціальні знімки сектора пояса Койпера, що прилягають до траєкторії руху New Horizons, і визначати, які з об'єктів реально існують, а які є плодом графічних спотворень. "Коли ви шукаєте щось особливе в каші з нечітких зображень, отриманих в ході реальних спостережень, іноді комп'ютер не здатний замінити людське око. (Наш проект) приверне сотні нових очей для роботи над цим завданням", - відзначає один з членів дослідницької групи Джон Спенсер (John Spencer) з Південно-Західного дослідницького інституту в місті Сан-Антоніо (штат Техас).
Це не перший подібний проект, в якому вчені намагаються задіяти сили добровольців для вирішення складних і ресурсномістких обчислювальних завдань. Так, на рубежі XX і XXI століть були паралельно організовано декілька розподілених обчислювальних мереж, що використовують обчислювальні потужності комп'ютерів добровольців під час простою.
Наприклад, найбільш популярна на сьогодні обчислювальна мережа BOINC, організована каліфорнійським інститутом Берклі в 1999 році, задіяна у вирішенні цілого спектру завдань, в тому числі й виявленні позаземного розуму (проект SETI@home) і визначення просторової структури складних білків на підставі заздалегідь відомої послідовності амінокислот (Rosetta@Home). Крім того, фахівці розробили інтерактивні програми, які дозволяють добровольцям не тільки надавати в розпорядження дослідників обчислювальні потужності своїх персональних комп'ютерів, а й намагатися вирішити ці завдання самостійно.
У 2008 році вчені Інституту Берклі розробили комп'ютерну гру Foldit, в якій гравцям пропонувалося самостійно "зібрати" білкову молекулу з готових "будівельних блоків", чия сполучуваність залежала від реальних хімічних і фізичних властивостей амінокислот. Як показав досвід, багато людей більш ефективно справляються з цим завданням, ніж найпотужніші суперкомп'ютери, що стимулює вчених залучати все більше добровольців для вирішення таких завдань.
НАСА у співпраці з компанією Microsoft в 2009 році розробило комп'ютерну гру "Be a Martian" (англ. "Будь марсіанином"), в якій гравці допомагали вченим вивчити історію формування червоної планети, її геологічні особливості і відстежувати зміни на її поверхні.
http://www.rian.ru/science/20110622/391648226.html

Як місяць у вечірній час...

Є. Ісаєву

Як місяць у вечірній час
Зарослого торкнеться тину,
Здається у вікні не раз:
Він з віття зітканий, із диму.

В імлі пливе по небесах,
Притрушений алмазним пилом.
Неперевершена краса
Понад глибоким небосхилом.

Розгадуючи суть століть,
Над водами й материками
Мчить місяць, поміж хмар летить,
Неначе Всесвіт кинув камінь.

Снить таїною із пітьми
Крізь Всесвіту вогні далекі.
Немовби дивимося ми
Через віки, через парсеки.

Євген Антошкін
(переклад - А.Криловець)

Зоряні катрени

Виринає постать Аеліти
З хаосу космічної пітьми.
З мого давнього

Дивиться Аеліта.
Погляд небесно карий:
– Дядьку, минає літо.
Я вам прийшла, покара.

– Зоряна Немезидо,
Кутаєш тіло пледом?
– Холодно, бо лібідо
Ваше немов альбедо.

Місяць-всевідець – повня –
В душу містичним зраком:
– Скільки від Риб до Овна
Мчати навспак зодіаком?

Homo sum. Тимчасовість.
Грішне humani nihil.
– Місяцю, чом у совість
Дивишся, мов у книгу?

– О Андромедо, все я
В тебе спитати хочу:
Робиш ти що?
– Персею
Тчу із зірок сорочку.

– Зоряна Афродіто,
Ти Немезиду спиниш?
Ненарожденні діти –
Бульбашками у піні.

Погляд безодні карий.
Неба глибокий Світязь.
Сонце! – це злочин Ікара.
Рвався до світла витязь.

3 липня 2011 р.

Анатолій Криловець,
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/302

2100

1

в досить-таки мерзотному,
рівно дві тисячі сотому,
із потойбіччя Місяця
/ріжками вниз – пейсатого/,
вірша тобі писатиму:
хай непоети бісяться!

вроками_болем_сказами –
більма зірок над базами
/конкретизую – сучі!/.
як тобі в тому Києві –
він мені мозок виїв, і...
я за тобою скучив…

2

Київ тепер провінція.
повен по самі вінця я
/псевдо/глямурних вражень.
та, попри щем_лещата.com,
перехворів Хрещатиком,
Києве – друже_враже!

кара ліричним способом
/Tatchyn... it is impossible!/:
Місяць – до шиї – лезом!
вірую в кров_і_тіло! …ця
відстань на двох не ділиться,
бо у остачі безум.

3

міжособистий вакуум
я татуюю знаками
і у безмежжя вию!
пообіцяй любов мені
в місті людської повені,
щоб обломився Київ!

без варіантів граю я:
літери ділять зграєю
трагікомічне серце!
все, що до тебе складено,
пахне вином і ладаном –
я без вагань би стер це!

4

ці небеса – недоєні!
скіф не чумак, а воїн! і
егоцентрично тужить.
маю одне пояснення
в місті нудьги_й_ув’язнення…
Києве – враже_друже!

винен у всьому він… і ця…
як її… з_Бугу_Вінниця.
тільки у кров не всотуй –
місто, куди дійти мені
/іменем неба_вимені!/
в рік двадцять_сотень_сотий.

Сергій Татчин,
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/237