Із нагоди вшанування 99-річчя від дня народження українського поета Богдана-Ігоря Антонича 9 жовтня в актовому залі Львівського національного університету ім. Івана Франка пройшов творчий вечір “Богдану-Ігорю Антоничу – 100 мінус 1”. Його кульмінацією стала презентація нещодавно перевиданої другої прижиттєвої збірки віршів поета “Три перстені”.
Гостями заходу стали відомі постаті української культури й науки: ректор Українського Католицького Університету о. Борис Ґудзяк; професор, член-кореспондент НАН України Микола Ільницький; народний артист України Богдан Козак; лауреати Національної премії України ім. Т. Шевченка Ігор Калинець та Олег Стефанов, письменник Віктор Неборак та інші.
“Антонич – один із найскладніших і найсильніших українських поетів – пережив довгі десятиліття замовчування і забуття навіть у стінах рідного університету”, – такими словами розпочала вечір його модератор Ірина Старовойт. Символічно, що в залі саме поетової альма-матер цього дня відроджували і вшановували пам’ять про Антонича.
Богдан-Ігор Антонич, що називав себе “малим хрущем на деревi нашої нацiональної поезiї”, народився 5 жовтня 1909 року на Лемківщині. Кажуть, що поета народжує край його дитинства. У випадку Антонича це справді так. “Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм рідним селом у Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи Москви... Вірю в землю батьківську і в її поезію”, – писав Богдан. І саме Лемківщина, як зазначив Микола Ільницький, дала поетові творчий запас і визначила основні мотиви його поезії. Багато було задумано, та 6 липня 1937 року внаслідок запалення легенів поета не стало.
Із 28 років життя, що відвела Антоничу доля, активна творча праця тривала сім-вісім. За цей час він написав лібрето опери “Довбуш”, кілька розділів повісті “На другому березі”, підготував шість збірок віршів, з яких чотири вийшли вже посмертно.
Антонич заявив про себе передусім як поет з оригiнальною системою образного мислення, яке відгукувалося на найтонший порух живої природи та життя. Він працював над вибудовою цiлiсної концепцiї людини та свiту, зв’язків людини з природою. Як влучно зауважила Ірина Старовойт, Антонич був радше “не ученим поетом”, а “поетом-ученим”. “Його уява вглиблюється в суть речей, у космічний покров буття. У своїх віршах він намацував таємні зв’язки зростання живого і неживого, плідного і неплідного, поєднуваних лише самим фактом свого існування”, – таку образну характеристику його поезії дала модератор вечора.
Перевидання збірки “Три перстені”, за яку Б.-І. Антоничу присудили лiтературну нагороду львiвського Товариства письменникiв i журналiстiв, продовжило серію подарункових видань видавництва “Літопис” (“першою ластівкою” його стало “Зів’яле листя” І. Франка). Філігранне поліграфічне оформлення книги належить молодому подружжю львівських художників Романі Романишин та Андрію Лесіву. Саме вони оздобили видання вперше опублікованими рукописами поета, його документами, що зберігаються у відділі рукописів Львівської національної бібліотеки України імені В. Стефаника. “Візуалізація текстів Антонича доволі складна, адже в нього кожен вірш самодостатній. Тому ми працювали над тлом, у якому вгадується рідна Антоничу Лемківщина, Карпати. Дуже цікаво було працювати з оригінальними текстами Антонича, коли бачиш багато закреслених рядків, бачиш, як поет працював над кожним віршем. У цьому виданні кожен для себе знайде улюблений вірш”, – зазначили художні редактори книги. Упорядником і науковим редактором збірки став літературознавець Данило Ільницький.
“Збірка вийшла напередодні столітнього ювілею великого поета, – зазначив багаторічний дослідник творчості Антонича Микола Ільницький. – Маю надію, що до святкування 100-річчя від дня його народження ми отримаємо повне видання творів”.
Цікаві та маловідомі факти з життя поета розповів присутнім Ігор Калинець, засновник літературної премії імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”, яку присуджують за результатами всеукраїнського конкурсу молодих поетів щорічно, починаючи з 1994 року. Саме завдяки зусиллям Ігоря й Ірини Калинців вдалося віднайти на Янівському цвинтарі та зберегти забуту могилу Антонича.
Теплу атмосферу, що панувала цього вечора в залі, підтримував змішаний хор кафедри музичного мистецтва під керівництвом Марії Камінської. Поезію Богдана-Ігоря Антонича читали письменник Віктор Неборак, о. Борис Ґудзяк, актор Олег Стефанов.
Оксана Войченко,
"Львівська Газета", №151(459), 14.10.2008 р.
І місячну сонату уже створив Бетховен,
