Останній з "Могікана"

Вже зірку Сонце видно непогано…
Земля мовчить… Чи там почули нас?
В безлюдних лабіринтах «Могікана»
Невпинно й монотонно плине час.

А ми чимало для Землі відкрили.
Скількох забрав міжзоряний «екстрім»!
А може людство дуже постаріло?
Далекий космос не цікавий їм?

А все ж ми, Земле, летимо до тебе!
Далеко ще… Чи вдасться долетіть?
Чи пощастить побачить світле небо
І знов почуть, як листя шелестить?

Там віє вітер і синіє море.
Десь там ще є і Лувр і Колізей?
Весь наш хай-тек, ці пульти й монітори
Для тих землян уже давно музей?

Якщо ж в цій невідомості буденній
Й мене спіткає ще якась напасть,
Розумний «Могікан» домчить без мене.
Планеті рідній кривди не завдасть.

Валентин Солодовник,

«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/52

Константа часу

Довірся, кохано, асу,
Сідаймо у космоліт
І по константі часу
Перейдемо в іншій світ.

Полинемо швидше світла
В космічну мінливу даль,
І сфера довкіл розквітне,
Й засяє зірок кришталь.

Дивись: он Квадрат Пегаса,
А зліва мигнув Уран,
Арктур із зірок Волопаса,
Оранжевий Альдебаран.

На північ – зірки Персея,
На південь – Великий Пес,
А там і Кассіопея,
Дракон, Водолій, Геркулес.

Довірся, кохано, асу,
Не бійся, що шлях в імлі,
Яку б не проклав я трасу –
Кінець її – на Землі!

Анатолій Пахомов,
«В минулу і майбутню далечінь», Глобине, «Поліграфсервіс», 2008

Зоряний романс

Так, я власкор центральної газети,
Так, я вивчав, ніскільки не брешу,
Аж двісті літ Туманність Андромеди
І звіт про експедицію пишу.

Та що писати, - все на ЕОеМі,
Процесор знає, як усе було,
Три слова дав по визначеній темі –
І речення на принтері пішло…

Так, там була роботи лихоманка,
Про те – дискет та дисків портмоне,
Була прекрасна іншопланетянка,
Було кохання наше неземне.

Я по земному звав кохану Іра,
Хоч по тамтешньому звучало невпопад,
Було прощання в сяйві Альтаїра,
І клятва: повернутися назад!

І ось тепер, за всього намагання,
Зациклило програми на нулю,
І всі дискети світять на екрані:
«Люблю я вас, люблю я вас, люблю…»

Отож бо знов передстартові мороки
(Я честі космонавта не згублю).
Здолаю два мільярди світло років,
Що мовити у відповідь: «Люблю!»

Анатолій Пахомов,
«В минулу і майбутню далечінь», Глобине, «Поліграфсервіс», 2008

Для ілюстрації використаний зразок макіяжу від Валерії Старчеус

Космічна дитина

1

Часу обмаль –
сьогодні не варто
запускати паперових зміїв
ліпше
сховай їх негайно
у велику кишеню дитинства!

Часу обмаль –
сьогодні не треба
прорізати дірки у Всесвіт
ліпше
зостанься зненацька
із тишею на самоті!

Часу обмаль –
сьогодні не згадуй
про виразні «шкода безмежно»
ліпше
лети кудись інде
якнайшвидше лети, дитино!

Стане вдосталь тобі галактик,
вдосталь щастя буде
настільки,
що ти зможеш забути найменші –
найдрібніші –
чиїсь світила…

то наразі лети,
дитино –
космічна дитино моя!

2

Космічній дитині все гратися,
космічній дитині все бавитись,
зорі ловити в долоньки –
зорі кидати долі.

Космічній дитині все бігати,
космічній дитині все тішитись,
одна між дзеркал галактики –
у зачаклованім колі.

Неначе загублена між комет,
неначе утрачена між планет,
радіє, радіє – весело! – байдуже:
свято чи будень.

Космічна дитина грається,
космічна дитина тішиться,
гризе молочними зубками
місячний штрудель.

Космічній дитині бігати,
космічній дитині бавитись,
вивчати світила далекі,
туманні орбіти.

І думати-міркувати їй –
і їй міркувати-думати,
марити, мріяти, мислити:
де всі космічні діти –
космічній дитині.

Оксана Лущевська,

«Гоголівська Академія» - http://gak.com.ua/authors/195

там - за Місячним Колесом...

В клаптик небесної сині,
видимий поміж висотками,
раптом закрався Місяць,
нівелювавши колір.
Біле, до болю, сяйво
вдиралося в сонний погляд.
Відбирало думки й спокій,
просверлювало наскрізь мізки.
Розпочинався жовтень.

Величезне коло Місяця
відкотилося Вселенським каменем,
відкривши Вхід.
Раз у рік Душі сходять звідти,
прихопивши свої гріхи, мов зорі,
у кишені Неба.
Душі спускаються Місячною доріжкою тихо і впевнено.
Тут, на Землі,
їх чекаємо ми
зі своїми обіймами, бідами й жалями.

Розкрий руки, мов крила,
розчахни серце навстріч,
і ти відчуєш,
як воно наповниться світлом.
То зорі Небесні,
вкладені в твоє серце тими,
кого чекав,
за ким тужив,
хто знайшов свій спочинок
у твоїй Душі - там - за Місячним Колесом...

Оксана Яблоньска,

«Гоголівська Академія» - http://gak.com.ua/authors/535

Молитва

Всесильний, я тобі молю ся,
Молекул космосу твого…
Де ти, хто ти – даремно бю ся, –
Ні, не збагну во вік сього!

Во вік науці не обняти
Всього, що ти создав єси;
Даремне розум наш крилатий
Шукає краю небеси.

Знемігши ся, на ту пилинку
Спускаєть ся, що ми звемо
Вселенною, що на хвилинку
Її в імперії рвемо.

І тут безодня животвору,
І тут премудрість без кінця…
Однаково горі і долу
Сияє сьвіт твого лиця.

Молюсь, не дай мені з розпуки
Зректи ся розуму мого!
Нехай не гасне сьвіт науки
В проміннях сяєва твого.

Нехай мій дух в земній юдолі
Не знижуєть ся до зьвірят,
З твоєї пресьвятої волі
Нехай во віки буде сьвят.

Пантелеймон Куліш,
«Акорди. Антологія української лірики від смерті Шевченка», Львів, «Україно-руська видавнича спілка», 1903

Лозоходіння в Океані Бур

В рукавичці скафандру
під зірваним небом
хворостина ледь ворохобиться
хворостина верби ледь тріпоче
хворостина верби відчуває
на Місяці воду Дніпра.

Олексій Кацай,
«Кварцовий Lітак», Кременчук, Видавництво Щербатих, 2008