Тема всеслов’янської пісні, мотив вселюдського єднання просякає усю творчість великого Кобзаря і його олонецького побратима. “Місяць-князь” слов’янського фольклору в Шевченкових творах нагадує не лише про закохані ночі та криваві побоїща степів; адже він бачив і “Рось, і Альту, і Сену...”[Т.Г.Шевченко, «Кобзар»], Клюєв, називаючи Гомера своїм “древнім братом”, а себе самого — “Олонецьким Лонгфелло”, пророкував: “Китай и Европа, и Север и Юг / Сойдутся в чертог хороводом подруг...” [“Песнь Солнценосца” (“Три огненных дуба на пупе земном...”] (“І на оновленій землі Врага не буде, супостата...”[там же]). Але про що б не писали обидва поети — яка могутня сила народної стихії образотворення дихає в їхніх поезіях! За цими творами можна вивчати, наприклад, рослинну символіку російського чи українського фольклору: клюєвські сосни й ялини, береза і дуб, горобина, волошка, медуниця, плакун-трава, ковила, черемуха, мак і ромашка; Шевченкові червона калина, тополі, ясені і явори, барвінок, рута, ряст, болиголов, терен, любисток, сон-трава і м’ята... Селянська, “земляна” образність, що її з прадавніх часів плекала творча уява “Велесових онуків”, земні гори або небесні зорі уподібнює до стада, всесвіт наповнює теплим, лагідним, тваринним диханням: “...Із степу перекотиполе рудим ягняточком біжить До річечки собі напитись...”[там же]; “Босфор... шкурою, сірий бугай, стрепенув...”[там же]; “...облако купает в море / Розовоногих облачат...” [“Письмо художнику Анатолию Яру” (“В разлуке жизнь обозревая...”)] . “Оселянений” всесвіт Клюєва, космічна “сівба”, де людина сприймається як “жнець всесвітньої ниви”, а селянська хата — як сакральний центр творіння, повертає сузір’ям давні слов‘янські назви. Так, Велика Ведмедиця знову перетворюється на “ківш”, шо “виливає” на землю могутню космічну музику; або на “віз”: зорі “...за окном чумацким возом пристали, осью верезжа...”. Споконвічна гармонія природи породжує думку про те, що природа значно ближча до Бога, ніж люди, — вона не порушує його законів. Ця думка поширена в народних легендах, у духовних віршах, у багатьох творах апокрифічної літератури (“Слово про видіння апостола Павла”, “Книга Єноха”).
Пливе місяць круглолиций,
І мир первозданний
Опочив на лоні ночі.
Тільки ми, Адаме,
Твої чада преступниє
Не одпочиваєм
До самої домовини
У проспанім раї... [там же]
Корабель міжпланетний
