Відчуття польоту
Щодо відчуття польоту… Власне, щодо
вільного польоту, коли тіло стає
невагомим. Це не повітроплавання
птахів та аеронавтів. Це не
ширяння орла над широчінню лісів,
над лисими горами і над горудами голими
без повітряних кавунів ув авоськах
без шпарких кропив висхідних повітряних течій.
Повітряні кулі, планери, летючі поети,
дельтаплани, Валерій Леонтьєв
теліпається на мотузці
під куполом цирку, — все це
не має аніякого відношення до польоту,
бо ніщо не втрачає ваги —
ні людина, ні харч, ні культура, ні гроші —
все належить Землі, над чим поле тяжіння тяжіє.
Лиш повітряні схрещені лижі Андрієві
Все синіють у білому небі над Києвом…
З власних спостережень можу повідомити,
що політ супроводжується
безперервною тяжкою блювотою,
інтенсивним потовиділенням,
мимовільним сечовипусканням
та евакуацією кишкового
вмісту (примітка: дивіться
також протокол польоту В.Терешкової).
Ні цікавість, ані престижна робота,
ані заробітна платня
монтажника трансобітальної апаратури
після першої спроби вже не мають ваги:
залишаються корчі, і мокрі штани,
і блювота, і знову — блювота.
Оце й є відчуття польоту.
Так от, політ викликаний не натхненням,
покликом,
і не внутрішнім потягом, покликанням
абощо.
Існує настійна потреба
виробництва (скажімо, чистого чи
шкідливого)
поза земним тяжінням, потреба
виведення нашого хатнього
розуму на галактичні шляхи
і його щеплення
до водневої міжзоряної хмари.
Потрібно збагнути — і я прошу:
зрозумій це, друже, —
що справжній політ — це падіння
розуму в безодню Всесвіту.
Отого і бунтує тіло.
Валерій Корнєєв,
Немає коментарів:
Дописати коментар