Зірки і Львів
Мовчать зірки, задумливо мовчать
Про що ж вони, високо так, над нами?
Пливуть собі над містом, миготять –
на вітер не кидаються словами.
Мовчать зірки, мовчить старенький Львів –
він теж заснув, втомившись від розмови.
Він мабуть снить про давніх королів,
чи левів у краях далеких ловить…
Високий Замок крилами змахнув
і… полетів у казку, опівночі.
О Львове, як люблю твою весну!
О, як люблю твої безмежні очі!
Думки вирують наче снігопад –
дивлюсь на тебе, Львове, і злітаю
ген – до зірок – у той небесний сад,
що голову твою всю ніч вінчає.
Мені услід сміються ліхтарі,
мені услід відлуння: повернися!
З тобою від зорі і до зорі
літаю в снах своїх у піднебессі…
Мій тихий Львів знов буйноквіттям снить.
Крилаті дзвони змовкли на дзвіницях
і диво-казка вулицями мчить…
Зірки і Львів – одвічна таємниця.
Ірина Білінська,
Немає коментарів:
Дописати коментар