Ти — мов галактика...

Ти — мов галактика. До того ж — чорноброва.
Ти — мов галактика. До того ж — у вінках.
Така близька у кожнім своїм слові —
й така у кожнім слові неблизька.

Так добре йти весняними лугами!
Ген марево на обрії курить.
Мільйони років світлових між нами,
спресованих в одну коротку мить.

Таки нешвидко долинають вісті —
вгадати їх не зможе і звіздар.
Ти — мов галактика… І споконвічна відстань…
Ти — мов галактика… І споконвічний чар…

Цвітуть луги. Цвітуть рожевим, білим.
Цей світ — як луг — не можна не любить.
Твоє до мене світло долетіло,
моє ж до тебе, видно, ще летить.

Ти — мов галактика. До того ж — чорноброва.
Ти — мов галактика. До того ж—у вінках…
Колись моє почуєш щире слово,
яке летить у світлових роках…

Євген Гуцало,

«Письмо землі», К., «Молодь», 1981