Проміння сонячного зсув...

Проміння сонячного зсув
на обрії сповзає
а я у затінку заснув
тарілки що літає

Спекота вклякла на стежках
у золотій пилюці
й про щось загрузнувши в словах
аговкають прибульці

Як за межею вій хитких
вони в цю мляву слушні!
а полудень навколо їх
серпанок тче задушний

Вони в медвяному вогні
скафандри геть скидають
і вже солом’яні брилі
їм голови вкривають

А навкруги
тече бурштин
розплавленого світла
і пахне неба синій дзвін
духмянощами липня

Височини
сріблястий
зміст
листа зелений порух —
усе нанизано на вісь
симетрій кольорових

Дзижчать летючі тарілки
в небесній рівновазі
і линуть світлові роки
віршованих фантазій.

Олексій Кацай,

«Дзвони Атлантиди», “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997