Несемось Чумацьким Шляхом...

Несемось Чумацьким Шляхом.
Вже крила й чоботи стерті.
Солодке майбутнє врочать
Веселі обличчя мертвих.

А Всесвіт – таки сльозинка.
А ми в нім такі солоні.
На диханні неба – вітрі –
Тремтять, та не дзвонять, дзвони.

Випадок – псевдо Бога –
Нас кидає під трамваї.

А далі, а далі, далі...
Ніхто ж не вернувсь…
Не знаєм.

Згортається сміх при зорях.
І струмом проймають струни.

Моргають до душ козацьких
Розп’яті Христом Перуни.

Ігор Павлюк,

«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=479