Несемось Чумацьким Шляхом...
Несемось Чумацьким Шляхом.
Вже крила й чоботи стерті.
Солодке майбутнє врочать
Веселі обличчя мертвих.
А Всесвіт – таки сльозинка.
А ми в нім такі солоні.
На диханні неба – вітрі –
Тремтять, та не дзвонять, дзвони.
Випадок – псевдо Бога –
Нас кидає під трамваї.
А далі, а далі, далі...
Ніхто ж не вернувсь…
Не знаєм.
Згортається сміх при зорях.
І струмом проймають струни.
Моргають до душ козацьких
Розп’яті Христом Перуни.
Ігор Павлюк,
«Поетичні Майстерні» - http://maysterni.com/user.php?id=479
Немає коментарів:
Дописати коментар