щокою небо приросло до зір...
щокою небо приросло до зір
прикрило тьмою землю – задрімало
і сни собі між трав сирих лежали
і я між них а поміж нами – вир
лиш грудки хмар немов домашній сир
у вирі у небесному купались
мені немов крізь сон тоді здавалось
що космосом пропах усенький світ
аж тріснула напнута від напруги
шовкова шкіра тиші і по стегнах
стікало світло зоряної магми
душі роз‘ятреної згоюючи стигми
на стінах ночі – чорні арабески
холодна пустка схлипування стелі
в безлюдній ночі тільки тіні й фрески
й мовчання яблучком на золотій тарелі
Тетяна Рибар,
Ілюстрація: Н.Соколова "Моя зірка" (шовк)
Немає коментарів:
Дописати коментар