пʼятниця, 30 травня 2008 р.

Крик та луна

Змикались міцно
чорні мацавки імли
крізь них точились ми
у небо
вони висмоктували нас
аж до нейронів дна
втекла злякавшись ошелешена луна
із неба
але
зоравши ночі переліг
самотину із себе вичавив наш крик
таки зробивши крок
до гомону зірок
крізь небо
і довго руку подавав
німій луні
але вона сховалась
в теплому багні
під небом
й вигадувала там собі богів
які не мали
раненосних голосів
а крик зникав

за небом.

Олексій Кацай,
СП “Про-Графіка Лтд”, Кременчук, 1997

Немає коментарів: